Тернистий шлях другої дивізії УНА
- Автор: Буртик Іван
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: Об’єднання Вояків і Приятелів Другої Дивізії УНА
- Жанр: История
Электронная книга - «Тернистий шлях другої дивізії УНА». Краткое содержание книги:
У питаннях формування німецької політики, другий після Гітлера мав голос Гайнріх Гіммлер. Тож запізнаймося краще з його урядовим становищем та політикою щодо України. Гіммлер, як людина немічної будови, не мав жодних шансів зробити кар’єру у війську, тому промощував собі дорогу через націонал-соціялістичну партію. До нього належали всі справи безпеки на окупаційних теренах. Вищою владою над ним був тільки Гітлер, а суперником влади — Мартин Борман. Коли і чому зродилася його незмірна антипатія і ненависть до семітів та слов’ян, які в його опінії не заслуговували на ніщо інше, як знищення, стверджується в його звірських наказах.
Майже на початку війни, в його листі до своїх підвладних з 7 жовтня 1941 року, коли апарат мав забезпечити політичне завоювання цілого східного простору, у питанні з приводу наймання обслуги до німецьких домів, читаємо таке: “Дівчата польської й української національностей, які відповідають расовим групам 1 і 2 — тобто здорові і чисті — расове зближені до асиміляції, мають бути вивезені до Німеччини. Вони не стануть зразу німецькими громадянами, але дістануть книжечки праці. Аж після 3-5 років праці, як служниці без закиду, дістануть громадянство і право одружитися з німцем. Їм треба обіцяти, що згодом їхня родина, залежно від поведінки, може приїхати до Німеччини”. [10] У цій самій праці автор цитує листа Ґ. Берґера до Гіммлера з 3 серпня 1942 року: “Саме повідомляють мене, що генеральний Губернатор має святково в’їхати до Львова і при цій нагоді запевнити українців, що їхня земля буде їм повернена. Як бачимо — святковий маніфест, з чого виринають нечувані труднощі для наших плянів переселення, теж для цілого сходу, про що уважаю моїм обов’язком скласти звіт”. [11]
Тут іде мова про строго таємний плян, відомий тільки урядникам штабу Гітлера, про виселення поляків і українців, спочатку із Західної України, а згодом щораз дальше забирати із східних земель.
Так листовно інформує губернатор Вехтер німецьких урядовців з проханням тримати пляни переселенчої акції в строгій таємниці. [12] Такі і їм подібні наміри не були спорадичними випадками, це було тактично плянове нищення населення та приготування ґрунту для власного поселення. Гітлер радів з праці Е. Коха, який своїм садизмом у відношенні до українців перевищив самого Сталіна, пише штабовий офіцер Розенберґа, д-р Ворнер Коппен, як твердить автор праці “Hitler's War”. Гітлер плянував залишити колгоспну систему, бо для контролі це найкоротша система. “Впрочім, росіяни привикли бути трактовані, як звірята”. [13]
Після зайняття німцями Києва, обідаючи з Кохом 19 вересня, Гітлер висловив свій погляд про український народ: “Українці є ліниві аморфози-кукли, нігілісти і до певної міри азіяти; вони ніколи не зрозуміють концепції обов’язку або значення праці, вони тільки відповідають на батіг. Тому Сталін є одним з найбільших людей, бо він хоч в найбільш жорстокий спосіб, але зумів створити з совєтських зайцевих родин націю”. [14]
Обидва співрозмовники в одному погоджувались, що про вільну Україну тим людям не можна навіть дозволити думати, мотивуючи тим, що “хаотичність для українців є натуральною, бо вона є в їх натурі. Навіть частинна освіта зробить їх анархістами; для того ідею Розенберґа створити для них університет в Києві, треба катеґорично відкинути. Якщо окупаційні власті зуміють контролювати доставу алькоголю і тютюну то населення буде їсти з їхніх рук”. [15]
Дальше, Гітлер погоджується з Кохом, щоб не повторити помилки з 1917-18 років, з українцями треба поводитися строго і жорстоко. Коли із звуженням фронтів у 1943 році німці переконалися, що їхні мрії розминулися з дійсністю і треба думати, як себе переселити на захід, вони рішилися на диявольський злочин.
У листі до генерала СС поліції Пріцмана, від 7 вересня 1943 року, Гіммлер інформує: “Генерал піхоти Штапф дістав листа в справі Донецької території з спеціяльними наказами. Негайно скомунікуйтеся з ним, а я уповноважую вас співпрацювати з ним з усіх сил. Мусимо досягти того, щоб при нашому відступі не залишилася в тій частині України ні одна людина, ні одне домашнє сотворіння, ні один мішок збіжжя, ні одна залізнична рейка, щоб не залишилася ні одна ціла хата, ні одна копальня, які можна б ужити, ні одна криниця не затроєна. Ворог мусить дійсно знайти тотально спалений і знищений край”. [16]
[10] David Irving, “Hitler's War” New York 1977. Стор. 38.
[11] Юрій Крохмалюк, “Коресподенція Гіммлера”. Вісті Комбатанта (переклад). Стор. 38.
[12] Юрій Крохмалюк, “Коресподенція Гіммлера”. Вісті Комбатанта (переклад). Стор. 39.
[13] David Irving, “Hitler's War” New York 1977. Стор. 314.
[14] David Irving, “Hitler's War” New York 1977. Стор. 315.
[15] David Irving, “Hitler's War” New York 1977. Стор. 315.
[16] Юрій Крохмалюк, “Коресподенція Гіммлера”. Вісті Комбатанта (переклад). Стор. 42.