У задзеркаллі 1910—1930-их років
- Автор: Бондар-Терещенко Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-54-7
- Жанр: Критика
Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
Тож достоту подиву гідною була активна діяльність таємного Братства тарасівців у губернському місті Харкові. Всупереч офіційному переслідуванню української мови й культури (згадаймо Валуєвський та Емський законодавчі акти про заборону «всього вкраїнського»), тарасівці провадили широку культурницьку діяльність, що вирізнялась своєю виразно політичною спрямованістю на тлі «національного» життя в Україні. Зокрема у своїй програмі, виголошеній І. Липою на вечорі памяти Т. Шевченка в лютому 1893-го року в Харкові, братство зазначало: «Наука й життя Вкраїнського народу доводять нам, що Україна була, єсть і буде завсіди окремою нацією, і як кожна нація, так і вона, потребує національної волі для своєї праці й поступу». І далі молоді українці деклярували: «Ми, як діти України, як сини свого народу, єсьмо націоналами і перед усім дбаємо о те, щоб дати своєму народові волю національну». Так, саме з теренів Східньої України, і зокрема зросійщеного Харкова, вперше пролунало гасло національної боротьби українців за своє визволення.
Ідеї визволення української нації з-під московського ярма, а також прагнення подальшої соціяльної справедливости гуртують довкола Братства тарасівців усе більшу кількість прихильників, серед яких був поет М. Тимченко, письменник М. Коцюбинський, політичний діяч В. Шемет.
У 1893-му році Братство тарасівців було заарештоване царською жандармерією. До харківської тюрми потрапляє також фундатор гуртка І. Липа, засуджений за статтею «відторгнення Малоросії від Великої Росії». Вийшовши на волю через 13 місяців, він перебуває під постійним наглядом поліції, а осередки Братства продовжують свою роботу вже в Полтаві (М. Міхновський), Лубнах (В. Шемет) та Одесі.
Загалом Братство тарасівців проіснувало до 1898-го року, спричинившись до утворення більш політизованої Загальної української безпартійної організації (1897) та Революційної української партії (1900). По-різному склалась також подальша доля фундаторів гуртка тарасівців, але кожен з них, винісши з того досвіду невгасиму іскру Тарасової мудрости, решту свого життя поклав на визволення рідного краю.
Зокрема Іван Липа, вже за часів УНР, стає комісаром міста Одеси, а згодом — міністром у справах віросповідань (1919 р.) в уряді нової Держави. Помер від раку шлунку після довгих поневірянь уже в 1923-му році. Микола Міхновський увійшов до історії наших визвольних змагань як перший ідеолог українського націоналізму та організатор війська. Був замордований більшовиками в Києві 1924-го року. Його старшого брата Юрія, архиєпископа Чернігівського, настоятеля Софійського собору в Києві (від 1931-го p.), було розстріляно в 1937-му.
Відтак, історія Братства тарасівців спростовує одну з тенденційних думок, які існують у сучасному національному світогляді, доводячи, що саме з теренів Східньої України, і з Харкова зокрема, починалась визвольна боротьба українського народу. З огляду на малоросійську природу цього споконвіку міщанського міста, мабуть, важко уявити, що тут зродилося лоно українського націоналізму, адже саме в Харкові, наснаженому досвідом Братства тарасівців, виникла перша політична організація, котра у своїй програмі ставила питання самостійности України — на відміну від західноукраїнських радикалів, які прагли лише «куцої автономії».
РУП чи УНП?
або Кому належиться будучина
Головна причина нещастя нашої нації є брак націоналізму серед ширшого загалу його.