Сповідь відьом
- Автор: Харкнесс Дебора
- Серия: Всі душі #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1276-6
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сповідь відьом». Краткое содержание книги:
Йшов двадцять перший день вересня. Відьми у всьому світі трапезували напередодні осіннього рівнодення, святкуючи Мабон і вітаючи прихід зимової темряви. Але оксфордським відьмам доведеться обійтися без мене. Наступного місяця я мала виступити на важливій конференції з не менш важливою доповіддю, яка задасть тон усій дискусії. Та мої думки й ідеї ще остаточно не сформувалися; вони й досі перебували в хаотичному стані, й це мене нервувало.
Від думки про страви, що їх споживатимуть мої колеги-відьми де-небудь у Оксфорді, мій шлунок забурчав. Я була у бібліотеці з дев’ятої тридцять ранку і зробила лише коротку перерву на обід.
Шон взяв відгул, і тепер за столом видавання сиділа не знайома мені жінка. Від неї я вже натерпілася клопоту, бо вона запропонувала фільмокопію замість потріпаного оригіналу, який я замовила. Зачувши нашу суперечку, зі свого кабінету вийшов директор читального залу, пан Джонсон, і втрутився у розмову.
— Прийміть мої вибачення, докторе Бішоп, — похапцем мовив він, поправивши на перенісся окуляри у темній оправі. — Якщо цей манускрипт потрібен для вашої роботи, то ми раді виконати ваше замовлення. — З цими словами він пішов за книгою з обмеженим доступом, а коли приніс її, то знову розсипався вибаченнями за незручності, завдані мені новою та недосвідченою працівницею. Втішена тим, що мої наукові титули стали мені в пригоді, я цілий день провела у бібліотеці, читаючи отриману книгу.
Я витягнула з куточків обкладинки дві спіральні гирьки й обережно згорнула книгу, задоволена обсягом виконаної роботи. Надибавши у п’ятницю зачаклований манускрипт, я присвятила уїк-енд не алхімії, а виконанню рутинних завдань, щоб поновити в собі відчуття нормальності: заповнила бланки квитанцій, написала кілька рекомендаційних листів і навіть дописала відгук на одну книжку. Ці справи йшли впереміжку з більш прозаїчними ритуалами — пранням білизни, споживанням гігантської кількості чаю та намаганням куховарити за рецептами з кулінарних програм Бі-бі-сі.
Сьогодні я встала дуже рано й цілий день намагалася займатися нагальною роботою, щоб зосередити думки на ній, а не на спогадах про химерні ілюстрації в фоліанті «Ешмол № 782» та загадковий палімпсест. Я кинула погляд на стислий, розписаний погодинно, робочий розклад на день. Найлегшим був пункт третій. Відповідь на нього містилася в заумному періодичному виданні під назвою «Нотатки та загадки». Його примірник стояв у книжковій шафі, що сягала аж до високої стелі читального залу. Я відсунула стілець і вирішила, перш ніж іти з бібліотеки, поставити позначку «виконано» в одному з пунктів свого списку.
До горішніх полиць секції залу герцога Гамфрі, відомої під назвою Сельден-Енд, можна було піднятися потертими сходами, котрі вели на галерею над читальними столами. Я пішла нерівними сходинками туди, де на дерев’яних полицях акуратними хронологічними рядами розташовувалися книги в захисних цератових обкладинках. Здавалося, ніхто цими книгами не цікавився — окрім мене та одного викладача древньої літератури з Магдалинського коледжу Оксфордського університету. Я знайшла поглядом потрібний мені фоліант і стиха вилаялася: він стояв на верхній полиці, тож рукою його не дістати.
Хтось тихо хихикнув — і я аж підскочила з переляку. Крутнула головою, придивилася — може, той «хтось» сидить за столиком у дальньому кінці галереї? Але там нікого не було. Знову мені ввижаються голоси! Оксфорд і досі був безлюдним містом-привидом, а увесь університетський люд пішов понад годину тому, щоб перехилити перед вечерею по безкоштовній склянці хересу в кімнаті відпочинку для старшокурсників. У відьмацьке свято навіть Джиліан пішла підвечір із бібліотеки, востаннє запросивши мене на святкову вечірку й окинувши хитро примруженим поглядом стос книг на моєму столі.
Я пошукала поглядом ослінчик-підставку, але його ніде не було видно. Бодліанська бібліотека зажила сумної слави саме через брак пристосувань, що полегшували читачеві пошук книг. Бо ж на пошуки ослінця десь у іншому читальному залі могло піти хвилин із п’ятнадцять — не менше. Я завагалася. Я ж переборола спокусу вдатися до магії в п’ятницю, коли мені трапилася зачаклована книга. А зараз… Чом би й ні? Ніхто й не помітить.
Попри ці раціональні міркування, по моїй шкірі побігли кольки. Я нечасто порушувала власні правила і добре пам’ятала ті нечисленні випадки, коли обставини змушували мене задіювати магію. Цього року це трапилося вже вп’яте, включно з випадками, коли мені довелося наслати заклинання на несправну пральну машину та торкнутися обкладинки фоліанта «Ешмол № 782». Не так вже й багато як для вересня, але й не особистий рекорд.