Поки Бог спить
- Автор: Подволоцький Андрій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-684-5
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Поки Бог спить». Краткое содержание книги:
Язичник Данько Гостомислович, силоміць навернений у християнську віру, з єдиним Богом у душі прожив життя, провіщене йому в юнацькі роки таємничим незнайомцем. Чесний, хоробрий, завжди готовий на ризик заради справедливості, Данько пройшов шлях від простого селянина до лицаря.
На схилі віку він гине, не облишивши в жорстокій битві своїх синів, передавши їм свою безмежну любов до рідної землі…
Данько ще під час танців запримітив таку собі кралю, що аж подих забиває. Відшила вже декількох хлопців, але ж і Данько не простий собі хлоп. Очевидячки, що й дівчина накинула на стрункого красеня оком, бо не відмовилась стрибнути разом із ним через вогонь. І коли трохи пізніше Данько дозволив собі неабияку зухвалість — злегка обійняти красуню за плечі, вона нічого не мала проти.
— Звідки ти, дівчино, як тебе звати?
— Ярина. Я з Вишатинців.
— То ти працюєш на тіуновому обійсті?
— Ха, чого б я працювала! Хай хлопки працюють. А я дочка тіуна Ратка.
— Овва! — «Все-таки наврочив Бурмило. З тіунівною зійшовся».
— А ти хто єси? Хто твій батько?
— Даньком мене кличуть. А батька в мене нема, загинув у бою з половцями. І мати померла, коли я був маленьким. Я живу разом з Дідом. Його всі прозвали Волхвином, може, знаєш?
— То ти поганин? — спитала Ярина з ледь прихованим розчаруванням. Спитала, як ножем під серце вдарила. Данько зняв руку з її плеча, а в грудях у нього закипіла злість. «Що, не подобається поганин? Подивилася на мою гарну одежу й зметикувала, що я велике цабе?» А вголос сказав:
— Та який же я поганин? Сам отець Спиридон каже, що ми однобожці, а не багатовірці-язични-ки…
Вони пройшли ще кілька кроків. Мовчанка, яка запанувала, була нестерпною, і першою її порушила дівчина.
— А тато казали, що на Купала всіх язичників половлять і до боярина відправлять.
Зміст сказаного лише за хвилю дійшов до Данька. Він міцно схопив Ярину за руки.
— Що ти сказала?!
— Ой, боляче! Те, що чув. Вранці приїхав якийсь чернець із боярським гриднем[16] та кількома озброєними челядниками і сказали всіх язичників… зловити. Та пусти мене!
Новина була занадто приголомшливою, аби одразу щось зметикувати. Та розгубленість минула за хвилину. Треба попередити Діда, рятувати друзів-старосільчан!
І хоча негоже було залишати дівчину саму ось так серед ночі, вибору у Данька не було.
— Бувай! Може, ще побачимося! — кинув він і метнувся стежкою додому. До нього долинув її плач, але то пусте.
Годі було шукати своїх, щоб попередити. Що й казати, час був обраний тіуном вдало. Навіть Даждьбог їх уже заплющив своє око і не бачив, як ґвалтують його онуків.
…Данько запізнився. Хижа догорала, а вої бігали по капищу і рубали дерев'яних ідолів. Хлопець кинувся до найближчого нападника і заїхав йому у вухо. Той упав мов підкошений. Данько вихопив у нього з рук сокиру і напав на іншого супротивника. Воїн заледве встиг ухилитися.
Хлопець не помітив, як іззаду до нього підкрався ще один вой і накинув йому на шию удавку. У Данька потемніло в очах…
Розділ 5
У ДАЛЕКИЙ ПОХІД