Вибрані твори. Том II

Пікерінґ. Ох, прошу, Гіґінсе: я сам із західного краю! (До Дулитла). То як же ви довідалися, що ваша дочка тут, коли не посилали її?

Дулитл. Ось як це було, батечку. Дочка, як сюди їхала, прихопила з собою хлопчика, щоб і він покатався на таксі. Це синок її квартирної хазяйки. Він огинався коло цього дому, сподіваючись, що, може, його й додому підвезуть. Ну, а вона, коли почула, що ви хочете, щоб вона залишилася у вас, послала хлопчика по свої речі. І я здибав його на розі Лонґ-Ейкер та Ендел-стріт.

Гіґінс. Біля пивниці, еге ж?

Дулитл. Клуб для вбогих, батечку, — що ж тут такого?..

Пікерінґ. Нехай уже він розкаже свою історію, Гіґінсе.

Дулитл. І хлопчик усе мені розказав. І я хочу спитати вас: що я мав почувати, як учинити? Адже я — батько її... Кажу хлопцеві: «Ти принеси мені її речі!» Кажу...

Пікерінґ. Чом же ви самі не пішли по речі?

Дулитл. Таж хазяйка нізащо не довірила б мені тих речей, батечку. Така вона вже жінка, аби ви знали. Мусив я дати її синочкові пенні, й тільки тоді він передав мені її речі, порося! І я приніс її речі, аби прислужитися вам, зробити вам приємність. От і все.

Гіґінс. Що ж там за речі?

Дулитл. Музичний інструмент, батечку. Кілька картин, трохи коштовностей і пташина клітка. Вона сказала, що не треба ніякої одежі. Що ж я мав виснувати з цього, батечку? Питаю вас як батько: що я мав подумати?

Гіґінс. Тож ви прийшли порятувати її від ганьби, що гірша за смерть, еге ж?

Дулитл (полегшено, вдячний, що його так добре зрозуміли). Саме так, батечку. Свята правда.

Пікерінґ. Але нащо ж ви принесли її речі, коли хочете її забрати?

Дулитл. Чи ж я сказав хоч слово про те, що хочу її забрати? Невже сказав?

Гіґінс (рішуче). Ви таки заберете її геть, і що швидше, то краще. (Переходить через усю кімнату до каміна й смикає шнурок дзвінка).

Дулитл (підводячись). Ні, батечку. Не кажіть такого. Я не такий чоловік, щоб заступити світ своїй дитині. Перед нею, можна сказати, відкривається кар’єра, а...

Місіс Пірс стає на порозі, чекаючи вказівок.

Гіґінс. Місіс Пірс, оце Елайзин батько. Прийшов забрати її. Передайте дочку батькові. (Повертається назад до рояля, всім своїм виглядом демонструючи, що вмив руки від усієї справи).

Дулитл. Ні! Це непорозуміння. Послухайте-но...

Місіс Пірс. Як же він може її забрати, містере Гіґінсе? Ви ж звеліли мені спалити її одежу.

Дулитл. Свята правда. Що мені, тягти дівчину по вулицях у чім мати народила, мов яку шимпанзу? Ось що я вам товкмачу.

Гіґінс. Ви втовкмачили мені, що прийшли по свою дочку. То й забирайте її. Немає в неї одежі? То вийдіть до крамниці й купіть.

Дулитл (у відчаї). А де ж та одежа, в якій вона прийшла сюди? Хто спалив одежу: я чи та ваша мадама?

Місіс Пірс. Я тут економка, коли ваша ласка. І я послала по якусь одежину для вашої дочки. Як тільки одежа прибуде, можете забрати дівчину. Зачекайте в кухні. Осюди, прошу вас!

Дулитл, вельми сприкрений, іде слідом за нею до дверей, але починає вагатись і, зрештою, довірчо обертається до Гіґінса.

Дулитл. Послухайте, батечку. Ми з вами бувалі люди, чи не так?

Гіґінс. Ого! Бувалі люди, кажете? Ви краще йдіть собі, місіс Пірс!

Місіс Пірс. І справді — я й сама так подумала, пане. (Виходить — із виразом підкресленої гідности).

Пікерінґ. Вам слово, містере Дулитл.

Дулитл (до Пікерінґа). Спасибі вам, батечку! (До Гіґінса, що притулився на прирояльній лаві, трохи спантеличений близькістю гостя, адже навколо Дулитла стоїть притаманний його фахові дух сміття). Ну, як по правді, батечку, то ви мені наче припали до душі. Тож, якщо дівчина вам потрібна, я не так уже й наполягаю, щоб забрати її додому. Чом би нам із вами не домовитися? Коли поглянути на неї, як на молоду жінку, то вона вродливиця, нівроку. А от дочка з неї нікудишня — мені її не прогодувати, прямо так вам і кажу. Я тільки обстоюю батьківські свої права, і вже хто-хто, а ви не сподівайтеся, що я відпущу її задарма, бо ж бачу, що ви щирий чоловік, батечку. Ну, що для вас п’ятифунтовий папірець? А що Елайза для мене? (Вертається до свого стільця й сідає з виглядом справедливого судді).

Пікерінґ. Гадаю, що вам би годилося знати, Дулитле, що наміри містера Гіґінса цілком достойні.

Дулитл. Авжеж, достойні, батечку! Коли б я вважав інакше, то зажадав би п’ятдесят.

Гіґінс (обурено). То ви хочете сказати, що продали б свою дочку за п’ятдесят фунтів?