Гаррі Поттер і орден Фенікса
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гарри Поттер #5
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і орден Фенікса». Краткое содержание книги:
— Я б на твоєму місці туди не ходив, — попередив Майже-Безголовий Нік, стурбовано випливаючи зі стіни коридору якраз перед Гаррі. — Півз задумав кепсько пожартувати з тією особою, що зараз проходитиме повз погруддя Парацельса.
— А що — Парацельс має впасти тій особі на голову? — спитав Гаррі.
— Як це не банально, але має, — втомлено підтвердив Майже-Безголовий Нік. — Півз ніколи не відрізнявся тонким смаком. Я пошукаю Кривавого Барона... він один може покласти цьому край... бувай, Гаррі...
— Ага, бувай, — попрощався Гаррі й повернув не праворуч, а ліворуч, вибираючи довший, але безпечніший шлях до соварні. Він минав численні вікна, крізь які виднілося яскраво-синє небо, і настрій у нього поліпшувався. Незабаром почнеться тренування і нарешті він знову опиниться на квідичному полі.
Щось торкнулося до його кісточок на ногах. Глянув униз і побачив Філчеву худющу сіру кицьку Місіс Норіс, що скрадалася повз нього. Вона блимнула на нього жовтими, мов ліхтарі, очима і зникла за статуєю Вільфреда Тоскного.
— Я не роблю нічого поганого, — гукнув їй услід Гаррі. Видно було, що кицька збирається доповісти про нього своєму хазяїнові, хоч Гаррі не бачив для цього ніяких підстав, адже він мав повнісіньке право йти в суботу до соварні.
Сонце було вже високо в небі, і коли Гаррі зайшов у соварню, його ледь не засліпило сяйво в незасклених вікнах. Срібне сонячне проміння перетинало кругле приміщення, в якому на кроквах сиділи сотні дещо неспокійних від цього ранкового сяйва сов. Деякі, очевидно, щойно повернулися з полювання. Устелена соломою підлога хрустіла під ногами, коли він, шукаючи Гедвіґу, наступав на крихітні кісточки впольованих тварин.
— Ось ти де, — нарешті помітив він її десь під самим склепінчастим дахом. — Спускайся, я маю для тебе листа.
Сова тихенько ухнула, розправила великі білі крила і злетіла йому на плече.
— Так, я знаю, що листа адресовано Сопунові, — дав він їй у дзьоба пергамент, але тоді невідомо чому прошепотів: — Але він для Сіріуса, добре?
Гедвіґа один раз кліпнула своїми бурштиновими очима, і він сприйняв це за знак розуміння.
— Тоді безпечного польоту, — побажав їй Гаррі й підніс до вікна. Гедвіґа відштовхнулася від руки й полетіла назустріч сліпучому небу. Він спостерігав за нею, аж доки вона перетворилася на крихітну чорну цяточку й зникла а тоді перевів погляд на Геґрідову хатину, яку добре було видно з вікна і яка все ще була порожня — з димаря не йшов дим, а вікна були завішені фіранками.
Верхівки дерев Забороненого лісу похитувалися від легенького вітерцю. Гаррі дивився на них, підставляючи лице потокам свіжого повітря, думав про квідич... і побачив його — великого змієподібного крилатого коня, такого, як ті, що тягли за собою гоґвортські диліжанси. Чорні шкірясті крила розпростерлися широко, мов у птеродактиля. Кінь злетів над деревами, неначе велетенський гротескний птах. Він зробив велике коло в повітрі, а тоді знову пірнув між дерева. Усе це сталося так швидко, що Гаррі просто не вірив своїм очам, а серце шалено калатало.
За спиною в нього відчинилися двері соварні. Він аж підстрибнув з несподіванки, мерщій озирнувся й побачив Чо Чанґ з листом та пакунком у руках.
— Привіт, — автоматично привітався Гаррі.
— Ой... привіт, — зойкнула вона. — Я не думала, що тут так рано хтось буде... щойно п'ять хвилин тому згадала про мамин день народження.
Вона показала на пакунок.
— Ага, — мовив Гаррі. Усі думки в голові мовби застигли. Хотів сказати щось смішне й цікаве, але з пам'яті ще не вивітрився образ того жахливого крилатого коня.
— Класний сьогодні день, — показав він жестом на вікна. І враз відчув пекучий сором. Погода. Він говорив про погоду.
— Так, — погодилася Чо, шукаючи підходящу сову. — Класна пора для квідичу. Я цілий тиждень не виходила надвір, а ти?
— Я теж, — відповів Гаррі.
Чо вибрала одну зі шкільних сов-сопух. Покликала її собі на руку, сова злетіла й послужливо наставила лапку, до якої можна було причепити пакунок.
— А Ґрифіндор уже має нового воротаря? — поцікавилася Чо.
— Так, — підтвердив Гаррі. — Це мій друг Рон Візлі. Знаєш його?
— "Тайфуно"-ненависник? — холодно озвалася Чо. — Він хоч добрий гравець?
— Так, — сказав Гаррі, — думаю, що так. Хоч я й не бачив його на пробі, бо відбував покарання.
Чо глянула на нього, не докінчивши прив'язувати пакунок до совиної лапки.
— Та Амбриджка — жахнюща, — неголосно сказала вона. — Покарала тебе тільки за те, що ти сказав правду про... про... про його смерть. Усі про це чули, це розійшлося по цілій школі. Ти вчинив дуже відважно, коли їй заперечив.