Діти Безмежжя
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро", Худ. Г. С. Ковпаненко.
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Діти Безмежжя». Краткое содержание книги:
Наша Ера вивела Людину на ту вершину, про яку говорила стародавня притча. Та вершина — розуміння неосяжності Всесвіту. Це не означає, що далі нема куди підніматись. Навпаки, шлях Розуму безмежний. Але тепер Людина знає, що не можна обмежувати жодну сторону Буття. Розвиваючись, здобуваючи нові почуття, розумні істоти переходять у нові виміри існування, розширюють координати свого перебування, розсувають обрії бачення. І вони знають, що позаду і попереду тягнеться безмежна валка переселенців. Одні ще перебувають у долині, звідки не видно неосяжності небес, а інші — вже досягли таких вершин Знання і Могутності, про які навіть ми, що володіємо великою наукою, не маємо ніякого уявлення.
Цього, власне, не заперечувала більшість вчених, але вони визнавали лише існування типу земного, грубо фізичного. Як можна було уявити собі безконечний розвиток в обмеженому плані будь-якої планети — це ми не збагнемо тепер. Для нас такий погляд здається смішним і наївним.
Але не будемо звинувачувати своїх предків у обмеженості. Адже вони не мали сміливості зробити кілька тих рішучих кроків, щоб піднятися на вершину синтезу. Хоч, правда, перші факти на користь нових глибин Безмежності були дані наукою першої половини двадцятого сторіччя. Пригадуєте думки знаменитого вченого Поля Дірака про можливість існування часток з негативною енергією? Його думки були підтверджені експериментально. Вчені знайшли так звані позитрони, антинуклони і безліч інших античасток. Деякі мислителі відкрили, що античастки розвиваються, існують в античасі, тобто в ритмі, зворотному нашому, і тому зникають, анігілюють, з’явившись у наших вимірах. Виникли гіпотези, які несміливо натякали, що античастки можуть являти собою світ, або антисвіт, схожий на наш, що може бути безліч таких світів, що проникають один в одного, як, наприклад, можна передати сотні передач по одному проводу, але з допомогою різних частот.
Та справжня революція Розуму наступила лише тепер. Завдання нашого суспільства — це всебічний розвиток кожного індивідуума, використання його здібностей і талантів для Спільного Блага. Будь-яку думку ми спрямовуємо в напрямку Еволюції, тому вона не викликає ворожості чи осуду, а лише дружній аналіз.
Ми тепер знаємо — і це підтверджує інформація, передана нам розумними істотами інших планет, — що Еволюція Землі або будь-якої іншої планети — це лише певний клас, якщо порівняти Безмежжя зі Школою. І так поступово цивілізації у важкій боротьбі з неуцтвом пізнають себе і Природу, переходять з класу в класі, ступаючи гігантськими Щаблями Знання.
Еволюціонує все — від атома до людини. Ніщо не стоїть на місці. Бо зупинка — це смерть.
Таких вимірів-щаблів безліч. Саме в цьому — Безмежність, а не лише в сумі Сонць і Галактик, як думали наші предки колись. Безмежжя не тільки в кількості, айв якості.
Нагадаю вам сучасну гіпотезу. Вона стверджує, що планети, зірки чи інші небесні тіла — це не лише скупчення певного щабля матерії, скажімо, фізичної маси. Вони — центри сил, градації яких незліченні. Вони не вичерпуються видимими очевидними якостями, а мають безконечну глибину у всі боки всіх можливих часів-просторів. Дещо цю думку ілюструє фізика. Вона вивчає багато таких якостей матерії, які не піддаються нашим почуттям.
Наприклад, можна говорити про Землю не тільки як про тверду планету, а й як про електромагнітний вихор — на плані магнетизму, або нейтринну кулю — у вимірі нейтринного поля, або як гравітаційне ядро у гігантському організмі Метагалактики. І так без кінця.
Ти щось бажаєш запитати, Космославе? Чи не так? Я це бачу по твоєму обличчю.
— Так, — гаряче заявив Космослав. — Я багато думаю над тими проблемами, про які говориш ти сьогодні, Учителю. Мене завжди вражає грандіозність Світобудови. Але інколи, і ось зараз, сумніви закрадаються в душу. Чи не ефемерна і така будова Світу? Ми говоримо про Безмежність, а чим виміряли її? Ми просто не досягли ніяких меж і перенесли уявлення дикунів у протилежний бік — у відсутність кінця всім цим велетенським процесам.