Діти Безмежжя

— Нема, — поспішно сказав юнак, густо почервонівши. — Я про це не думав, Велика Матір…

Учні засміялися. Зірниця теж посміхнулася.

— Це не дивно, — сказала вона. — Але я гадала, що ти з кимсь дружиш?

Ясноцвіт мовчав, зовсім присоромлений. Зірниця перезирнулася з Учителем, м’яко додала:

— Гаразд, сину Ясноцвіте. Ми покінчимо з цією розмовою. Але пам’ятай — я не даремно розпочала ЇЇ. Ти зрозумів?

— Я запам’ятаю, Велика Матір, — прошепотів хлопець. — Я зрозумів.

— От і чудесно. А тепер — до праці. Бажаю успіхів, любі мої сини і дочки. Сонцезоре, Енерговузол дає енергію.

Зірниця піднесла руки в привітанні. Екран потьмарився, згас.

Сонцезір зійшов па підвищення. Натиснув кнопку на пульті. Знову піднялися штори на вікнах і золотисте проміння Сонця заповнило аудиторію.

— Твоє повноліття, Ясноцвіте, — сказав Учитель, — буде відзначено чудовим і рідкісним експериментом. Енерговузол Землі дає енергію для проникнення в інші виміри часу-простору. Цим займаються, як ви знаєте, лише визначні вчені Землі, бо подорож в іншу структуру Буття таїть у собі небезпеки і несподіванки. Для нас зроблено виняток. Сьогодні — лекція па цю тему. Після неї — десятихвилинний експеримент, який наочно продемонструє вам реальність глибинних світів.

Бачу, що ви палко бажаєте одразу ж почати експеримент. Зачекайте. Спочатку побесідуємо на цю тему.

Я нічого нового вам не скажу. Або майже нічого нового. Просто ми разом з вами пройдемо стародавніми шляхами пізнання, щоб прослідкувати шукання Розуму, який невтомно, крок за кроком створював гігантську мозаїчну картину Істини від сивої давнини аж до сьогоднішнього часу. Та мозаїка — то не заслуга однієї людини. Навіть не якоїсь групи людей. То — результат тяжких подвигів мільйонів борців за Світло, за Прогрес. Кожен вогник тієї мозаїки Земної Науки є вогником відважних, самовідданих сердець, які не шкодували ні життя, ні сил своїх в ім’я еволюції…

Ми почнемо, власне, не з наукових теорій чи передбачень. Згадаємо всю еволюцію живого світу, яка і є поступовим переходом життя на все вищі й вищі щаблі існування, в глибші й глибші виміри всеосяжного часу-простору…

Сонцезір пройшовся по підвищенню, зупинився біля вікна. На одну мить замислився. Погляд його сягнув за білосніжні хребти, в глибінь неба, ніби щось хотів знайти там. Потім повернувся в аудиторію, блискавицею пробіг по обличчях учнів.

— Я згадав давню притчу чи казочку, — сказав учитель. — Вона має філософське зерно і підходить до нинішньої розмови. Притча розповідає таке.

Жило-було в предковічні часи плем’я людей. Воно потрапило в глибоку гірську долину. Минали віки — тисячі літ. Люди забули про те, звідки вони прийшли. Вони не бачили нічого, крім гір, хмар над ними і своєї долини. Вони задовольнялись тим, що мали, і не прагнули до більшого.

Якщо народжувались діти, які питали батьків чи дідів: «Що там, за горами?» — відповідь була категоричною і вичерпною: «За горами нічого нема! Там кінець світу».