Міфи України

Весь травень був сухий і спекотний. У небагатьох місцях пробігли легкі хмарки з плідним, живлющим дощем. Від тривалої посухи озимина була дуже пошкоджена, подекуди на пагорках і яровина вигоріла. На пояснення причини посухи випливло назовні давнє народне повір’я про чаклунство над хмарами, до того ж оповіді про те, як і хто тут на-чаклував, варіювалися по-всякому з місцевими приуроченнями. Зміст першої легенди в стислому викладі такий.

Три жінки йшли до Києва на богомілля. Під Києвом вони сіли відпочити. Дві потім підвелися, а третя ніяк не могла підвестись. «Не можу йти, і сама не знаю чому», — казала вона. Пішли ЇЇ супутниці до Києва і повідомили ігумена, що вони залишили в полі жінку, яка без жодної видимої причини не може підвестися з землі. Ігумен послав до цієї жінки священика (ієромонаха?) з іконою і хрестом. Священик виявив, що жінка до половини ввійшла в землю. «В чому ти грішна?» — запитав він. — «В тому лише й гріх, що я заговорила дощ на три місяці», — відповіла жінка. — «Будь же ти проклята!» — мовив священик. І баба з гуркотом провалилася крізь землю.

За другою легендою, є десь у лісі криниця. Тривалий час з неї ніхто не брав води, і криниця засмітилася. Наснилось якось, а потім ще раз одному селянинові, що слід цю криницю вичистити. Коли почали її чистити, то знайшли там п’ять «чаклунств»: дужку з відра, кінське копито, мотузку та «інше» (оповідачка не могла пригадати ще двох «чаклунств»), Вийняли ці «чаклунства», освятили криницю — і незабаром пішов дощ (10–15 червня 1889 року в Охтир-ському повіті пройшли сильні дощі).