Міфи України

У віруваннях про падучі (летючі) зірки давньоміфічна основа рясно помережана апокрифічними вимислами і народними забобонами, створеними на їхньому ґрунті. У Холмській Русі падучі зірки вважають головешками, що ними диявол, викрадаючи їх з неба, посилює страждання підвладних йому людей, які пробувають у пеклі; подекуди в тій же Холмській Русі та в Старокостянтинівському повіті падучі зорі народ вважає душами грішників, і кожен, побачивши падучу зірку, мусить перехрестити її, про що падуча зірка сама просить того, хто побачив її, — грішна душа очищається від своїх гріхів. У Харківському повіті гадають, що падучі зорі — це душі людей, які помирають; відьми крадуть їх, щоб потім ними чарувати: на чий двір упаде зірка, там неодмінно буде небіжчик — помре дитина. У зв’язку з віруванням, що в кожної людини є своя свіча-зоря, запалювана Богом на небі під час її народження, в Луцькому повіті вважають, що по смерті людини зоря її падає навстріч душі, що відходить; той, хто помітив падучу зірку, хреститься і вимовляє тричі «амінь». Кажуть також, що це янголи проганяють з неба злих духів; що зорі падають під час пологів. В Ушицькому і Літинському повітах той, хто побачив падучу зірку, мусить тричі вимовити «амінь», — у такому випадку свіча-зоря, яка впала на землю, перетворюється на розплавлену смолу і потім твердіє; якщо ж ніхто не вимовить тричі «амінь», то свіча-зоря, впавши на землю, перетворюється на диявола, і тоді — лихо від нього людям, що живуть на землі! У Грубешівському повіті падучі зірки вважають нехрещеними дітьми, які під час падіння вигукують «кшту!» — тобто «хреста». Угледівши падучу зірку, кожен мусить сотворити над нею хресне знамення і дати ім’я чоловіче або жіноче, з огляду на те, до якої статі належить особа, яка побачила падучу зірку.