Історія України-Руси. До року 1340

В 1250-х рр. бачимо баскака в Бакотї, коли вона піддала ся Татарам 2); ролї його близше не видко. Потім під 1331 р. стрічаємо татарського баскака в Київі: може бути, що він резидував тут, як у головнім центрі Поднїпровя, для загального нагляду, можливо — що й був приданий кн. Федору, коли йому дано було в державу Київ. Зрештою Татар нїде не бачимо; Карпінї, переїхавши цїлу правобічну Україну, нїде не стрів анї татарських залог, анї татарських аґентів, і виразно каже, що перша татарська застава, яку він стрів, була на сїм день дороги від Київа 3). Про те, яка була дань, одиноку звістку, яку дають нам джерела, ми вже бачили: що болоховські громади давали Татарам дань хлїбом (пшеницею й просом). Але бувала певно й грошева дань, особливо по більших містах. Що оповіданє Карпінї про татарську дань не можна брати на віру в цїлости, я казав уже вище. Не знати, чи висилали безкняжі громади своїх вояків у татарські походи, як се мусїли робити й робили князї.

Супроти татарської зверхности безкняжі громади, розумієть ся, були безборонні, але так само фактично безборонними були й дрібні князївства з своїми маленькими князями.

Ріжниця була тільки та, що до безкняжих громад Татари мусїли у власнім інтересї, аби не забивати охоти до безпосереднього підданства Ордї, старати ся бути можливо ласкавими, тим часом як до князїв фактично бачимо якесь нїби злобне завзятє, що пригадує нам оповіданнє Карпінї про татарський умисел — всякими способами викорінювати князїв (хоч такого пляну, з гори уложеного, ми не можемо припустити). Розумієть ся, непорозуміння з татарською зверхністю могли бути скрізь, отже і в громадах; але надуживаннє сили над безборонними громадами можна припустити хиба в періодах татарської анархії. Зрештою певну відправу дрібним утискачам могли давати й самі сї самоуправні й обставинами житя призвичаєні до всяких трівог і неспокоїв громади.

О скільки безрадні були дрібні князї супроти татарської зверхности й її аґентів, дуже сильну ілюстрацію дає нераз уже згадуване мною оповіданнє про курського баскака Ахмата; воно записано було в північних лїтописях як особливо драстична і жалібна з сього погляду історія, але малює тільки сильнїйшими фарбами те, що в меньш виразних формах дїяло ся тодї дуже часто.

Баскак Ахмат, держачи „баскачество Курскаго княженія” і збераючи дани, дуже наприкряв ся місцевим князям і їх людям. Він заснував свої слободи на порожнїх землях князя рильського Олега; сюди почали з усїх боків сходити ся люде, передовсїм з осад сусїднїх князїв, і маючи міцну оборону в своїм осадчім, теж наприкряли ся сусїдам. Кн. Олег удав ся до Телебуги скаржити ся на Ахмата. Його свояк, сусїднїй князь Сьвятослав липовецький тим часом напав в ночи на одну з сих слобід „разбоєм” а потім поїхав також до Телебуги. Телебуга позволив князям позабирати своїх людей з Ахматових слобід, а самі слободи розігнати, і дав їм на знак сеї повновласти своїх людей. Князї з тими Татарами напали на слободи, позаберали своїх людей, а самі слободи розграбили й слобожан позаберали в неволю. Але Ахмат, що був тодї у Ногая, обмовив князїв, закинувши їм, що вони нападали на його слободи як розбійники, і представив їх бунтівниками. Очевидно, прилучила ся до того певна емуляція між Телебугою і його майордомом Ногаєм 4). Намовлений Ахматом Ногай, висилаючи своїх сокольників на лови лебедів у волость Олега, поручив їм закликати Олега до себе. Той, знаючи про розбійничий напад Сьвятослава, не відважив ся їхати до Ногая, і се вистало за доказ справедливости Ахматових обмовлянь. Ногай вислав військо знищити волости Олега і Сьвятослава, а самих їх зловити. Коли Татари підійшли під Воргол, Олег кинув ся тїкати до Телебуги, а Сьвятослав сховав ся в Воронїзькі лїси. Татари винищили їх князївства, протягом трох тижнїв грабуючи й забераючи в неволю людей; забрану здобичу і робочих людей вони позвозили в Ахматові слободи, а старших бояр” числом 13, закованих по двоє в „нїмецькі зелїза”) й иньших невільників, „паломників і гостей”, забраних при тім, відвели до Ахмата. Той на пострах казав тих бояр забити, а одежу їх віддати тим паломникам і гостям, аби вони переходячи оповідали сю історію в науку, що то значить зачіпати ся з баскаком. Трупи забитих бояр розвішано по деревах, відрубавши голови й праві руки: ті голови й руки мали бути розвезені для постраху по волостях, але показало ся, що й страхати нема кого: всї люде розбігли ся, й богато їх загинуло від морозу, бо дїяло ся се зимою.