Приватне життя феномена
- Автор: Гуцало Євген Пилипович
- Серия: Пригоди Хоми Прищепи #2
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Приватне життя феномена». Краткое содержание книги:
У цьому залі заправлялись бензином, аж карбюраторні двигуни тріщали. Власне, все тріщало в двигунах: бак, карбюратор, насос, фільтри і відстойники, впускний та випускний трубопроводи, глушник. Бензин найрізноманітніших сортів вироблявся з нафти, добутої чи не в усіх точках планети – у Венесуелі й африканській Шабі, в арабських еміратах і Омані, в Йорданії і Катарі. Пили тут по- чорному – якщо не бочками, то відрами, не цурались ніяких сумішей – нормальної, збагаченої, багатої, збідненої, бідної. Від перепою в пульверизаційному карбюраторі з надривом працювали поплавцева камера з поплавцем та запорною голкою, повітряний патрубок, жиклер, дифузор, дросель. Набражувались тут автомобілі також усіх марок випусків усіх років – «б’юїки», «шевроле», «кади- лаки», «форди», «доджі», «понтіаки», «ролс-ройси», «тойоти», «фольксвагени», «сімки», «ситроени», «пежо», «мерседеси», «рено», «фіати». В повітрі так тхнуло випарами бензину та відпрацьованими газами, що дивно, як тут деякі геть очманілі автомобілі не втрачали свідомості, гудучи моторами й споживаючи напої.
А пили знаменито – хоч йому зуби вибери, хоч візьми та й викрути! В того «шевроле-капріса» випуску 1972 року з посоловілими фарами вже начебто й спалахи в карбюраторі, вже й перегрівся двигун, уже й потужність його різко впала, а йому в п’яти вступило, а він учепився за стойку в барі, як за попа трясця, а він то сторч, то боком вештається поміж інших моторних горлянок. «Шевроле» як «шевроле»! А в того «понтіака» з виряченими підфарниками уже в діафрагмовому насосі ледь-ледь зачиняються клапани, зносилось гальмо приводу насоса, пошкодилась прокладка, нещільно прилягає відстойник, а він дудлить як не в себе, а він плює на своє здоров’я та репутацію, а йому такий рай, як вольному воля. Бо, звісно, «понтіак» є «понтіак», із нього багато не візьмеш, він тільки й знає белькотати: «Гапусю, усип мені осмусю». А та Гапуся в барі така, що сама б у напоях усе мокла б, гуляла б отака бабуля, поки в неї на хребті сорочка-кошуля, вона таке триндгібало, що й додому не додйбає.
О часи, о звичаї! І в отих п’яних американських автомобілів норов, либонь, іще гірший, ніж у декого з п’яних яблунівських дядьків. Бо, нализавшись до положеній риз, лізуть цілуватись то бамперами, то фарами, то стикаються багажниками. «Рено», дивись, у горох, а «пежо», дивись, у сочевицю; а то два «фольксвагени», як два коти в мішку, не помирились між собою; а то «форд» і «тойота» ні з того ні з сього вхопили за чуб одне одного! А то ще якась хитренька мікролітражка – геть без марки, наче безфірмова – поки «б’юїк» та «ролс-ройс» чубились, спритненько в обох п’яних автомобілів поцупила калитку з грішми!
В якогось забрьоханого «кадилака» зіпсувався глушник, то цей автомобіль, у якого вже через верх із бензозаправного бака капало, до всіх і кожного приставав, белькочучи:
– «Пежо», ти мене поважаєш?.. «Рено», давай хильнем на брудершафт!.. «Трабант», ти схожий на корову, що зодягла сідло, давай поцілуємось!..
Карбюратор «трабанта», либонь, виробляв надто багату суміш, бо з глушника вже валило чорним димом, що різко смердів, чулись постріли з вихлопної труби.
– А ти чого до моєї «сімки» чіпляєшся з руками? – під п’яну лавочку надумав «трабант» поквитатися з ловеласом «ролс-ройсом». – Вона чесна дама, не з тих, що вештаються по панелі. Хочеш мати машину легкої поведінки – здибаєш на всякій авеню, а до моєї «сімки» не липни.
– Ти звинувачуєш свою «сімку» в адюльтері? – белькотів п’яний «ролс-ройс». – А свідки в тебе є?
– За свідків я можу поставити два «б’юїки-лесабри седани» випуску 1969 року...
– Ті «б’юїки» випуску 1969 року замішані в групових шашнях із вантажними машинами. Ті два «б’юїки» не мають права клястись на біблії перед судом!
– Ах так, сучий «ролс-ройс»! Годі давай виїдемо на вулицю й поговоримо!
І «трабант», ображений за честь «сімки», разом із «ролс-ройсом» зигзагами-кривулями покотились до виходу, і в їхніх багажниках грізно гримкотіла автоматична зброя. Їхній конфлікт пройшов повз увагу інших автомобілів, які в п’яному чадному диму то біля стойки бару товпились, то купчились групами, граючи в якісь машинні азартні ігри, а дехто, звісно, до питва долучав сигаретки з маріхуаною. Авжеж, із маріхуаною, до бензинового чаду й газів домішувався солодкий димок. Слід сказати, що автомобілі американських концернів, як європейських і японських, не цурались наркотиків, віддаючи належне також героїнові.