Червоногрудка

Мьоллер зітхнув:

— Ми всі пам’ятаємо Елен, Харрі. І я пам’ятаю, яке повідомлення вона залишила на твоєму автовідповідачі і як ти заявив КРИПОСівцям, що йшлося про того посередника в справі із зброєю. Якщо ми ще не знайшли вбивцю, зовсім не означає, що ми її забули, Харрі. Весь КРИПОС і відділ убивств весь час на ногах, ми майже не спимо. Якби ти поглянув, як ми працюємо, ти б так не говорив. — Тієї ж миті Мьоллер пошкодував про сказане. — Я не мав на увазі…

— Та ні, мали. Звичайно, ви маєте рацію.

Харрі провів рукою по обличчю:

— Учора ввечері слухав її повідомлення. Не розумію, навіщо вона телефонувала. Там вона дає мені багато порад: що я повинен і не повинен їсти, що потрібно не забувати годувати пташок, узятися до методики Екмана і Фрізена. Знаєте, хто такі Екман і Фрізен?

Мьоллер знову похитав головою.

— Двоє психологів, які з’ясували, що, коли ти усміхаєшся, м’язи обличчя стимулюють у мозку якісь хімічні реакції, які, у свою чергу, дають тобі позитивне світовідчування і сприяють життєрадісності. Загалом, вони довели давню істину: коли ти усміхаєшся світові, світ усміхається у відповідь. І вона якось змогла переконати мене в цьому.

Харрі поглянув на Мьоллера.

— Сумно?

— Жахливо.

Обоє спробували посміхнутися і на якийсь час замовкли.

— Ви, напевно, прийшли щось сказати мені, шефе. Що саме?

Мьоллер зіскочив зі столу і заходив по кабінету.

— Після перевірки алібі список з тридцяти чотирьох прізвищ скоротився до дванадцяти. Нормально?

— Нормально.

— Аналіз ДНК тієї лупи з шапки дав нам групу крові її власника. Така група — у чотирьох людей у списку. Ми взяли аналізи крові цих чотирьох і відправили перевірити на ДНК. Результати будуть сьогодні.

— Справді?

Я сподіваюся.

У кабінеті стало тихо, було чути лише, як скриплять гумові підошви Мьоллера, коли він повертається на каблуках.

— А версію, що Елен убив її хлопець, КРИПОС уже відкинув? — запитав Харрі.

— Ми перевірили і його ДНК.

— Ми повертаємося до того, з чого почали?

— У якомусь сенсі, так.

Харрі знову відвернувся до вікна. З величезного в’яза здійнялася зграя дроздів і полетіла на захід, у бік готелю «Плаза».

— А може, шапка — хибний слід? — припустив Харрі. — Я ніяк не можу зрозуміти, як злочинець, який не залишив більше жодних доказів і навіть не полінувався розмазати свої сліди на снігу, міг виявитися таким йолопом, щоб забути власну шапку всього за кілька метрів од жертви.

— Все може бути. Але на шапці — кров Елен, це ми визначили напевно.

Харрі побачив, як цуцик біжить назад, нюхаючи той-таки слід. Десь посередині газону він зупинився, деякий час із сумнівом водив по землі носом, потім нарешті побіг ліворуч і зник з очей.

— Отже, почнімо з шапки, — сказав Харрі. — До нашого списку можна додати тих, кого притягували або затримували за тяжкі тілесні. За останні десять років. Перевірте і фюльке Акерсхус. І потурбуйтеся…