Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Все йшло точнісінько як і минулого разу: вона безнадійно поступалася йому у фізичній силі. Чинити опір вона могла, тільки намагаючись ударити його в очі нігтями або яким-небудь предметом. Вироблений нею сценарій вже наказав довго жити.
«Бля!» — подумала Лісбет Саландер, коли він зірвав з неї футболку. Вона з жахом зрозуміла, що переоцінила свої можливості.
Потім почула, як він відкрив шухляду комода, що стояв біля ліжка. Пролунало дзвякання металу. Спочатку вона не зрозуміла, що відбувається, але потім побачила, як на її зап’ясті клацнуло кільце кайданків. Він витягнув їй руки вгору, пропустив ланцюг другого кільця навколо одного із стовпців спинки ліжка і замкнув його на другому зап’ясті. Йому не завдало великого клопоту стягнути з неї взуття і джинси. Нарешті він зірвав з неї трусики і розпрямився, тримаючи їх у руці.
— Лісбет, ти повинна навчитися довіряти мені, — сказав він. — Я навчу тебе, як гратися в цю гру для дорослих. Будеш поводитися погано, я тебе покараю. А будеш слухняною дівчинкою, ми станемо друзями.
Він знову сів на неї верхи:
— Отже, анальний секс тобі не подобається.
Лісбет Саландер відкрила рот, щоб закричати. Б’юрман схопив її за волосся і запхнув у рота труси. Вона відчула, як він чимось обмотує їй щиколотки, розсовує ноги і міцно прив’язує — вона опинилася в його цілковитій владі. Лісбет чула, як він ходить кімнатою, але бачити його не могла, позаяк обличчя їй закривала футболка. Кілька хвилин він вичікував, їй заледве вдавалося дихати. Потім вона відчула дикий біль, коли він розлючено встромив їй щось у зад.
Сесілія Ванґер як і колись дотримувалася правила, що ночувати Мікаель повинен у себе вдома. На початку третьої по півночі він став одягатися, а вона лежала й далі голісінька на ліжку, тихенько йому всміхаючись.
— Ти мені подобаєшся, Мікаелю. Мені з тобою добре.
— Ти мені теж подобаєшся.
Вона притягнула його назад до ліжка і стягла з нього сорочку, яку він тільки що надів. Він затримався ще на годину.
Проходячи зрештою повз будинок Харальда Ванґера, Мікаель помітив, як йому здалося, ворушіння однієї з фіранок на другому поверсі. Щоправда, було дуже темно, щоб сказати напевно.
Тільки близько четвертої ранку суботи Лісбет Саландер дістала змогу вдягнутися. Вона взяла шкіряну куртку і заплічник і попленталася до виходу, де на неї вже чекав Б’юрман — він щойно прийняв душ і був акуратно одягнений. Він простягнув їй чек на дві з половиною тисячі крон.
— Я відвезу тебе додому, — сказав він, відчиняючи двері.
Переступивши поріг квартири, вона обернулася. Її тіло виглядало розчавленим, обличчя опухло від сліз, і, коли їхні погляди зустрілися, він відсахнувся. Йому ніколи ще не доводилося бачити таку неприховану спопеляючу ненависть. Лісбет Саландер справляла враження саме такої божевільної, як її описував журнал.
— Ні, — сказала вона так тихо, що він ледве розчув. — Я доберуся сама.
Він поклав руку їй на плече:
— Справді?
Вона кивнула. Рука в неї на плечі стислася.
— Ти ж пам’ятаєш, про що ми домовилися. Ти прийдеш сюди наступної суботи.
Вона знову кивнула. Покірно.
Він її відпустив.
Розділ 14
Тиждень Лісбет Саландер провела в ліжку, страждаючи від болів внизу живота, кровотеч з прямої кишки і менш помітних ушкоджень, які треба буде довго заліковувати. Цього разу вона зазнала щось абсолютно інше в порівнянні з першим зґвалтуванням в його офісі; тепер ішлося вже не про присилування і приниження, а про систематичну жорстокість.
Надто пізно вона зрозуміла, що зовсім неправильно оцінювала Б’юрмана.
Вона сприймала його як представника влади, що любив диктувати свою волю, а він виявився закінченим садистом. Він протримав її закутою в кайданки цілу ніч. Кілька разів їй здавалося, що він збирається її вбити, а якоїсь миті він притискав до її обличчя подушку доти, доки вона не перестала бодай щось відчувати і трохи не втратила притомність.
Вона не плакала.
Крім сліз, викликаних суто фізичним болем у процесі насильства, вона не зронила жодної сльозинки. Покинувши квартиру Б’юрмана, вона допленталася до стоянки таксі біля площі Уденплан, доїхала додому і заледве піднялася до себе. Там вона прийняла душ, змила з себе кров, потім випила півлітра води, прийняла дві пігулки снодійного, доплелася до ліжка і з головою накрилася ковдрою.
В неділю Лісбет прокинулася ближче до обіду, без будь-яких думок і з нескінченним болем у голові, м’язах і внизу живота. Вона вибралася з ліжка, випила дві склянки молока і з’їла яблуко. Потім прийняла ще дві пігулки снодійного і знову лягла.