Москва Ординська. Книга друга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Москва ординська #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво імені Олени Теліги
- ISBN: 978-966-355-079-4
- Жанр: Альтернативные науки и научные теории
Электронная книга - «Москва Ординська. Книга друга». Краткое содержание книги:
Адресується широкому колу читачів: науковцям, викладачам вишів, шкільним учителям, студентам, всім, хто бажає знати правду про минуле.
Цей московит–татарин Якуб, він же — Іван III, був надзвичайно підступною і жорстокою люд иною, послухаємо російського історика М. І. Шишкіна (XIX століття):
«…Около 1483 года… Приехал в… (Московію. — В. Б.) немецкий доктор Антон. Первоначально Антон был в славе и почете у великого князя, но потом он взялся лечить Даниярова (Касимовський хан. — В. Б.) князя Кара–Хаджу… (але той помер. — В. Б.). Великий князь выдал врача сыну Кара–Хаджи, который, достаточно измучив его, отпустил на откуп… Между тем, по настоянию великого князя, татары зарезали несчастного Антона под мостом на льду реки Москвы» [96, с. 10–11].
Ось такий підлий та мстивий московський князь. І ще одне: у 1483 році татари почувалися у Москві, як у Касимові чи Казані.
Згадка про Касимовського хана не випадкова: саме він очолював татарське військо свого та Казанського ханств. Послухаємо М. І. Шишкіна:
«Даньяр упоминается в 1471 году по поводу похода великого князя Московского на Новгород. Данияр принимал участие в походе со всеми своими царевичами, князьями, казаками. Во время этой войны Даньяр со своими… татарами отличался в битве при реке Шелони 14 июля… [96, с. 9].
Російські першоджерела замовчують участь у поході на Новгород 1471 року казанських татарів. Та слід пам’ятати: усі сутички Івана III з Казанню 1465–1470 років відбувалися за повернення Казанського ханства до єдиної Улу–Мухаммедової родини. Оскільки Якуб (Іван III) у ті роки був старійшиною роду, то й мав очолювати союз трьох ханств. Послухаємо М. М. Карамзіна:
«Многочисленная рать… подступила к Казани… и принудили Ибрагима заключить мир на всей воле Государя Московского: то есть исполнить все его требования» [18, т. VI, с. 226–227].
І ще одне пояснення: аби не згадувати постійно про співучасть у московських походах татарів, які були головною складовою силою тих походів. Московська історична наука замінила слово «татари» словом «козаки». Ми уже наводили свідчення з цього приводу про вигаданих «рязанських козаків».
Знаменитий М. М. Карамзін навіть вихвалявся цим брехливим терміном: «Заметим, что летописи времен Василия Темного (Улу–Мухаммеда. — В. Б.) в 1444 году упоминают о Козаках Рязанских, особенном легком войске, славном в новейшие времена. Итак Козаки были не в одной Украине, где имя их сделалось известно по Истории около 1517 года, но вероятно, что оно в России древнее Батыева нашествия… Вероятно, что пример Украинских Казаков, всегда вооруженных и готовых встретить неприятеля, дал мысль и северным городам нашим составить подобное земское войско» [18, т. VI, с. 205–206].
Московська історія навіть «татарів» назвала «козаками», аби хоч таким чином приховати їхню участь у житті Московського князівства.
М. М. Карамзін змушений був визнати, що московити називали «козаками» татарів Великої Орди, Ногайської Орди, Астраханського і Касимовського ханств та інши. І тут дивуватися не варто. Скрізь, де в московській історіографії часів XV і XVI століть зустрічаємо слово «козаки», його треба замінити на слово «татари».
Повернемось до походу Якуба (Івана III) на Новгород у 1471 році. Дивує, що Литовсько–Руське князівство не надало допомоги Новгородській республіці, яка була під його протекторатом. Та цьому є пояснення, навіть у М. М. Карамзіна:
«Они (новгородці. — В. Б.) надеялись на Казимира и с нетерпением ждали вестей от своего Посла, отправленного к нему через Ливонию, с усильным требованием, чтобы Король (одночасно і Великий Литовський князь. — В. Б.) спешил защитить их, но сей Посол возвратился и с горестию объявил, что Магистр Ордена (Лівонського. — В. Б.) не пустил его в Литву» [18, т. VI, с. 237].
Москва заздалегідь готувала удар по Новгороду: перечекала «новгородську чуму 1466–1468» років, яка значно послабила республіку; домовилась про допомогу з католицьким Лівонським Орденом і спільні дії з Псковом; та, головне, дочекалась, коли Польща разом із Великим Литовсько–Руським князівством були втягнуті у виснажливу війну з Угорщиною. Московія, як завжди, діяла надзвичайно хитро і підступно.