25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
У країні існували певні обмеження свободи слова. Принаймні, публічно критикувати Радянський Союз у Фінляндії було досить складно. Хтось із західних політологів запустив навіть термін «фінляндизація», маючи на увазі відмову від принциповості у відносинах з СРСР.
Що ж Кекконенова Фінляндія отримала навзамін? Перше і найважливіше: країну так і не було окуповано радянськими військами, до влади не було приведено комуністів, які б демонтували ринкову економіку, засновану на приватній власності, та багатопартійну демократію. Ще — у 60-ті та 70-ті роки минулого століття, коли вже СРСР купував якісь товари у «клятих капіталістів», то Фінляндія мала «право першої ночі» — якщо невеличка країна могла цю продукцію поставити, то купували її саме там. Фінляндія посідала друге (після ФРН), а в окремі роки і перше місце у Західній Європі за обсягами торгівлі з СРСР. Фінів залучали до будівництва промислових об’єктів на території Союзу, особливо в Карелії. Єдине, чого Кекконену не вдалося, — випросити в СРСР назад бодай частину загарбаних у 1940 і 1944 роках фінських земель, хоч як він намагався це зробити.
Після відставки і смерті Кекконена (а помер він 31 серпня 1986 року) його наступник Мауно Койвісто в основному продовжував лінію свого попередника.
А ось після розпаду СРСР, під час глибокої структурної кризи, що охопила пострадянські країни, тяжкі часи переживала й економіка Фінляндії, що втратила гарантовані радянські ринки. Проте фіни досить швидко переорієнтувалися на нові ринки, вже 1992 року подавши заявку, а 1995-го вступивши до Європейського союзу.
1969 року, після кривавого радянсько-китайського воєнного конфлікту на острові Даманський, у Фінляндії ходив такий анекдот:
— Чого це Кекконен знову поїхав до Росії? Уже скільки їздив, здається, всі питання повирішував.
— Він там просто читає лекції на тему «Як жити у дружбі та злагоді з великим східним сусідом».
Янош Кадар:
Творець «гуляш-комунізму»
У середині 70-х років минулого століття угорське червоне вино «Кадарка» було одним з небагатьох і чи не найкращим імпортним вином, яке можна було часом купити в гастрономах Києва. Відтак автор, познайомившись десь року 1975 чи 1976-го з угорським студентом-однолітком, поставив йому питання: «А що, власне, означає слово “кадарка”»?» — «Це вино назване на честь Кадара», — з апломбом відповів молодий угорець. Я не знав, вірити чи ні. «Жартую, звичайно, — зізнався патлатий поціновувач рок-н-ролу. — Але, якщо серйозно, то Старий того вартий. Нам справді поталанило з ним».
Янош Кадар, або Старий, як його любовно-фамільярно називали угорці, стояв на чолі своєї країни 32 роки. Прийшовши до влади на багнетах радянських вояків 1956 року, він правив Угорською Народною Республікою аж до 1988-го, часів «пізньої перебудови», створивши вже в 1960-ті роки «найщасливіший барак у соціалістичному таборі». Угорщина була єдиною соціалістичною країною, що мала трасу «Формули-1», її відвідувала досить велика кількість туристів з-за кордону, зокрема із Західної Європи та Північної Америки, там вчилося багато студентів-іноземців. Загалом «залізна завіса» в Угорщині була найменш щільною серед усіх радянських сателітів. Але найважливіше навіть не це. Кадар створив в Угорщині найефективнішу економічну систему порівняно з усіма іншими країнами комуністичного блоку. Звичайно, рівень та якість життя угорців за часів Кадара навіть не можна порівнювати з аналогічними показниками західноєвропейських країн з вільною ринковою економікою. Та все ж…
За часів Кадара Угорщина посідала перше місце в Європі з виробництва м’яса та пшениці в розрахунку на душу населення, друге місце за кількістю яєць. Споживацький ринок страждав від найрізноманітніших дефіцитів меншою мірою, ніж у всіх інших країнах радянського блоку. Кадар порівняно з іншими комуністичними лідерами менше турбувався про «світле майбутнє», а більше уваги приділяв задоволенню потреб населення «тут і зараз». В Угорщині «пагони» ринку до «дерева» соціалістичної планової економіки прищеплювали найсміливіше й найпослідовніше з усіх країн — членів Ради економічної взаємодопомоги. Й це давало свої результати. Кадарівська економічно-соціальна система отримала прізвисько «гуляш-соціалізму» чи «гуляш-комунізму» — такий собі угорсько-комуністичний, дещо послаблений, але все ж варіант західного «суспільства споживання». За назвою м’ясної національної страви, яку могла собі дозволити за ери Кадара переважна більшість угорців практично щодня.