25 портретів на тлі епохи

Мати Яноша почувалася нещасною людиною. Вона була абсолютно неосвіченою, ледве вміла читати, дуже швидко переходила від сентиментальності до роздратування й часто била своїх дітей. І попри це Янош любив її, а вона його. Вже будучи підпільником, він завжди пам’ятав свою «муттер» (більшість будапештців початку минулого століття розмовляла угорсько-німецьким суржиком, і родина Черманеків не була винятком), намагався підтримати її матеріально. Коли ж після 1945 року став високопосадовцем, забрав Борболу жити до себе. А «муттер» ніколи не лягала спати, доки син не повертався додому, хоча наприкінці 1940-х — на початку 1950-х часто це траплялося аж під ранок.

Як згадував згодом сам Янош, досить довго після переїзду до столиці, років десять, він почувався сільським хлопцем і не сприймав Будапешт як рідне місто. Щороку на ціле літо їхав у Капой до дядька Шандора, де працював помічником свинопаса, й восени привозив до Будапешта трохи сала та борошна. Пішовши до школи, перший час він розмовляв «добірним» шомодьським діалектом, і з нього сміявся весь клас з учителем включно.

Борболи з ранку до вечора не було вдома, й на шестирічного хлопця відразу були покладені чималі обов’язки: він прибирав помешкання, готував їсти й доглядав молодшого брата. А ще відмінно вчився у школі. Обов’язковою на той час в Угорщині була лише чотирирічна освіта, але Янош, як кращий учень класу у початковій народній школі, отримав право безкоштовно вчитися у Вищому початковому міському училищі (сама назва школи — цілком кафкіанська). Відтак наш герой здобув 8-річну освіту. Навіть через багато десятиріч голова Угорської держави пишався своїм здобутком: «Це було велике досягнення для людини мого соціального стану». Окрім навчання, Янош захоплювався футболом та шахами й досяг в обох цих царинах чималих успіхів, а ще — дуже багато читав, без розбору всі книжки, які потрапляли йому до рук. Робити це він міг лише пізно ввечері. В кімнатці Черманеків електрики не було, а гас для лампи, як на статки Борболи, був дуже дорогим. Відтак Янош виходив на вулицю й щодня читав під вуличним ліхтарем до пізньої ночі. Звичайно, переважно то були дешеві пригодницькі чи любовні романи в паперових палітурках, видані спеціально «для народу». Але були серед них і твори Жуля Верна чи Еміля Золя. Любов до читання Янош зберіг назавжди. Через десятиріччя й у його робочому кабінеті генерального секретаря партії, й у помешканні стояли тисячі книжок — з найрізноманітніших наукових дисциплін і художніх. «Не можу обходитися без книжок так само, як не можу обходитися без їжі», — казав Кадар незадовго до смерті.