Київська Русь

Така соціально-топографічна модель давньоруського міста, народжена на ранніх етапах розвитку східнослов’янської державності, лишалась універсальною упродовж століть. З кінця XII — на початку XIII ст. передмістя-посади ділилися на дрібніші адміністративно-структурні одиниці, так звані кінці. Найкраще вони відомі у містах Північної і Північно-Східної Русі, але мали місце і в містах Південної.

Давньоруські міста різнилися як соціально-економічною основою свого розвитку, так і формами міського устрою. Їх типологічна різноманітність обумовлювалася багатьма факторами, серед яких: природно-географічні і господарські умови, нерівномірність феодалізації країни, зовнішні впливи, особливості політичного устрою, місце того чи іншого міста в державній ієрархічній структурі.

Більшість міст основою свого економічного розвитку мали сільськогосподарське виробництво, ремесло і торгівлю. Але співвідношення цих галузей у містах було різним. Вивчення таких міст Південної Русі, як Білгород, Торчеськ, Треполь, Чучин, Полоний, Колодяжин, Плісненськ, Ізяслав та інших, показало, що вони як центри світського і церковного землеволодіння розвивалися переважно на сільськогосподарській основі. Їхня виробнича база повністю або значною мірою знаходилася за межами міста. Ремесло в них відігравало другорядну роль і обслуговувало насамперед провідну галузь господарства.

Такі аграрно-феодальні міста відомі в усіх давньоруських землях, але найбільше їх було у лісостеповому поясі, що мав родючі землі і порівняно високу густоту населення. Не випадково більшість давньоруських міст виникала в районах інтенсивного розвитку землеробства.

У XII — XIII ст. економічний розвиток міст визначався переважно процесами природно-географічного поділу праці. Нерідко регіон, багатий на тільки йому притаманний вид сировини, визначав виробничу специфіку міст. Овруч виробляв і постачав у різні райони Русі шиферні прясла, натільні хрестики, іконки, великі партії шиферних плит для культового і цивільного монументального зодчества. Городеськ був насамперед значним центром чорної металургії на півдні Русі, Галич і Стара Руса — організатори виробництва кухонної солі. Навіть найбільші — столичні — міста Русі і ті мали певну виробничу специфіку: у Новгороді переважного розвитку набули галузі ремесла, пов’язані з господарською діяльністю; у Києві досить високого рівня досягло склоробство, керамічне і ювелірне виробництва; у містах Північно-Східної і Західної Русі — Володимирі-на-Клязьмі, Суздалі, Галичі та інших неабиякою популярністю користувалися вироби майстрів по каменю, які працювали на місцевій сировині.

Господарську специфіку давньоруських міст визначала і торгівля. Багато міст, що лежали на важливих внутрішніх і міжнародних торгових магістралях, росли і розвивалися переважно за рахунок торгівлі. До них належали Вітачев, Канів, Олешшя, Василев, Туров, Воїнь на півдні Русі; Дорогочин, Берестя, Друцьк і Новогрудок на заході; Ладога, Новий Торг, Коломна, Устюг на півночі і північному сході.