Київська Русь
- Автор: Толочко Пётр Петрович
- Серия: Україна крізь віки #4
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: Абрис
- ISBN: 5-86828-028-Х
- Жанр: История
Электронная книга - «Київська Русь». Краткое содержание книги:
Для істориків-викладачів, студентів, учнів, учителів, для всіх, кого цікавить минуле України.
Є достатньо підстав стверджувати, що головною містотворчою силою на початковому етапі руської історії була політична влада. Молода східнослов’янська знать, усвідомивши своє особливе становище в суспільстві, одразу розпочала будівництво для себе кріпостей-замків, які порівняно швидко ставали дитинцями ранньофеодальних міст. Під їхніми стінами відбувалася концентрація ремесла і торгівлі, в межах стін формувалась військова дружина, здатна протистояти зовнішній загрозі і реалізувати претензії правлячої верхівки на внутрішнє панування. Варяги, які познайомилися з Руссю у IX — X ст., назвали її “Гардаріки” — країною міст (замків).
Назви більшості давньоруських міст з’являються на сторінках літописів у другій половині XI — на початку XIII ст. Згідно з підрахунками М.М.Тихомирова, до другої половини XI ст. належать згадки про 50 нових центрів, до XII ст. — понад 130 і до перших десятиліть XIII ст. — про ще близько 50. Це приблизно три чверті усіх літописних міст[353].
Бурхливий розвиток міських форм життя був закономірним наслідком поглиблення процесів феодалізації всієї країни. На заключному етапі раннього феодалізму (друга половина XI — початок XII ст.) нові міста виникали переважно в центральних районах Русі. Це — Бужськ, Дорогобуж, Новгород, Святополч, Дубен, Острог, Пінськ, Сновськ, Теребовль, Треполь, Воїнь, Черторийськ і деякі інші. У другій половині XI — на початку XIII ст. активні процеси містоутворення спостерігаються в західних землях Південної Русі — Волинській і Галицькій. Будувалися вони переважно на західних рубежах князівств, що зумовлювалося потребами окреслення і стабілізації державного кордону Русі.
Відзначаючи загальний ріст чисельності давньоруських міст другої половини XI — початку XIII ст., слід зважити й на те, що це лише один із показників динаміки містоутворення. Інший полягав у бурхливому зростанні і розвитку старих міст, які в XII ст. набули зовсім нової якості.
Становлення міських форм життя на Русі не відбувалося за єдиною соціологічною схемою. Процеси ці багатолінійні і різноспрямовані. Умовно можна виділити три основних шляхи містоутворення: торговельно-ремісничий, общинно-феодальний і державний. Відбувалися вони приблизно в один і той самий час, але зумовлювалися різними умовами розвитку і відіграли неоднакову роль у соціально-економічній історії давньоруського міста. Перший шлях виявився фактично тупиковим, оскільки обумовлювався не стільки внутрішніми, скільки зовнішніми причинами. Торговельно-ремісничі центри прийшли до занепаду і припинили своє існування в кінці X — на початку XI ст. у зв’язку з припиненням функціонування трансєвропейської торговельно-економічної спільності. Общинно-феодальний і державний шляхи утворення міст становили природну еволюцію нових соціальних форм життя, які виникли із потреб розвитку самого східнослов’янського суспільства.
З часів М.М. Тихомирова побутує думка, що напередодні монголо-татарської навали на Русі налічувалось понад 300 міст. Підставою для такого висновку стали літописні повідомлення. Пізніше, з накопиченням даних археологічного вивчення давньоруських городищ, стало очевидним, що більшість таких центрів містами в соціально-економічному значенні цього слова не були. За нашими підрахунками справжніх міст на Русі XII — XIII ст. було близько 100[354].
За розмірами, а отже, і за кількістю населення давньоруські міста XII — XIII ст. можна поділити на чотири групи. До першої слід віднести найбільші центри, площа яких наближалась або перевищувала 100 гектарів: Київ (360 — 380), Чернігів (250), Новгород (150), Переяслав (150), Галич (250), Володимир-Волинський (близько 80), Полоцьк (80), Смоленськ (70), Суздаль (близько 70), Володимир-на-Клязьмі (200), Василев (130), Вишгород (близько 80), Білгород (100).
Другу групу становили міста, площа яких дорівнювала 10 — 50 гектарам: Новгород-Сіверський (30), Остерський Городець (30), Любеч (10), Перемишль (10), Звенигород (16), Луцьк (10), Вітебськ (11), Псков (15), Ладога (16), Переяслав-Заліський (30), Білоозеро (30), Рязань (53), Переяслав-Рязанський (30).
353
Тихомиров М.Н. Древнерусские города. — С.32 — 42.
354
Толочко П.П. Древнерусский феодальный город. — С. 196 — 197.