Прекрасна одержимість

Однак, коли її увагу звернули на те – сама вона ніколи не читала журналів чи ревю – що молодий доктор Меррік з Детройта – чи це, бува, поцікавився її співбесідник, не Боббі? – зажив слави тим, що винайшов унікальний хірургічний інструмент, гордість матері не знала меж. Раптово усвідомивши, що вона, багато років тому, принесла його в жертву на вівтар служіння людству, і з великою надією чекала, коли безкорисливе зречення материнських домагань до нього набуде публічного визнання, Максина поспіхом почала пожинати плоди свого мужнього і неремстивого мучеництва, запрошуючи всіх без винятку поглянути на вогнище, де вона попеліла упродовж безкінечних днів, коли віра й надія звисали на краю прірви.

Упродовж тижня вона обходила своїх знайомих, приймаючи зі щасливими слізьми їхнє збуджене вітальне щебетання, і послала солодкаву й сентиментальну телеграму своєму синові з пристрасною подякою милосердному Богові за те, що здійснив усі її чудесні мрії, заплативши за неї чотириста п’ятдесят франків.

Цього ранку Максині бракувало з десяток років, щоб виглядати на свій вік, і почувалася вона ще більше на ті літа, ніж виглядала. Вона вже запланувала недешевий обід, який влаштує сьогодні о другій годині, коли Боббі буде тріюмфально виставлений на огляд десятку молодих старих леді – переважно добровільних вигнанок з Америки, які пережили, переросли чи перегнали своїх родичів – і стільком же модним та старомодним старим джентльменам, з сірими вусами і хмільним подихом. Вона буденно оголосила, що вони дуже улещені цим запрошенням познайомитися з його талановитим хлопчиком, і потай сподівалася, що він вже досить змужнів, щоб справдити історію про своє широке визнання. Їй не спадало на думку, що коли він повернеться до неї, то його уста, очі й руки лише звинуватять її в тому, що до п’ятдесяти шести їй не бракувало хоч дня.