Прекрасна одержимість
- Автор: Дуґлас Ллойд К.
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-541-4
- Переводчик: Остап Гладкий
- Жанр: Прочая религиозная литература
Электронная книга - «Прекрасна одержимість». Краткое содержание книги:
– У своїй Церкві ми прагнемо проповідувати Христа, що не лише штукар – маг, який годує акр люду з пастушого кошика – але й великий пророк і чуйний приятель! Хіба ви не думаєте, що людина спроможна визнати це і далі лишатися розважливим ученим?
Боббі скористався вогнем, який запропонувала господиня, і повільно кивнув.
– Я знаю дуже мало про конфлікт між традиційною оцінкою Христа і недавньою історією. Поверхнево розглянувши це питання, я сказав би, що в цієї епохи жодна система не викликає особливих симпатій. Чи сучасна школа просто не замінює стару метафізику новою? Наше покоління цілковито мислить поняттями сили, енергії, динаміки – на які ви натрапите не в книгах, а на вимірювальних пристроях! Чому б не визнати реальности надприродної допомоги, яку ми отримуємо за встановлених умов, і заохочувати людей домагатися її?
– Це звучить так, наче ви вірите в молитву, докторе Мерріку, – пристрасно зауважила Бетті.
– Ви маєте на увазі – стояти навколішки, жадаючи отримати щось?
– Ні, набагато більше!.. Просити про це Бога!
– О, це вже залежить від ваших заслуг.
– Згода! – кивнув Макларен.
– Боюся, що не зовсім розумію вас, – додала Бетті.
– Він просто має на увазі, що коли людина не живе згідно з власними ідеалами, то марно простити в Бога схвалення й допомоги. Це очевидно.
– Ні, – сказав Боббі. – Я не те мав на увазі. Якщо вам цікаво, то я розповім.
Упродовж наступних двох годин – вони перейшли до бібліотеки за порадою Боббі, щоб мати змогу вислухати тривалу історію. – Макларени ледве наважувалися вірити своїм вухам.
Жадаючи переповісти їм всі кроки свого духовного поступу в точній послідовності, він розпочав зі студії Рандольфа. Обережно добираючи факти, щоб уникнути будь-яких власних доброчинств, здійснених відповідно до християнської теорії ревної молитви, він незворушно переповідав їм факти.
Він закінчив тим, з чого почав. Майже не сподівався, що вони повірять йому. Він не вірив і сам; його пройняла огида; інтелектуальна образа; нестямний бунт; але насправді, то був факт!
– Якою неймовірно тривіяльною, – оголосив скромно Макларен, – видається уся моя програма проповідування з огляду на такі приголомшливі можливості! Авжеж – ми намагалися навчати релігії, не знаючи, про що йде мова!
– О, мої висновки не настільки далекосяжні, – розрадив його Боббі. – Ви надихали людей критично оцінювати себе. Вони мусять стати кращими після чергових поважних роздумів про життя та обов’язок, до яких ви спонукали їх. Це етика. І етика має вирішальне значення. Та річ, про яку я розповідаю, не лежить у царині етики. Радше вона стосується до науки. Ми докладали чималих зусиль, щоби сконструювати пристрої та машини, яким би давали рух пара, електрика і сонце; але не усвідомлювали, що так само людська особистість могла би також приймати силу Найвищої Особи.
– Сьогодні я відчуваю, – сказав Макларен, – неначе не зробив нічого – абсолютно нічого!
– Аж ніяк! Ви виконували вкрай потрібну роботу з розвіювання старих забобонів; давніх недоречностей. Ваша праця не була даремною, можете бути певні! Але тільки – коли я слухав вас цього ранку, то не міг не бажати, щоб це нове тлумачення релігії, яке ви так прекрасно здатні запропонувати, може піти далі і показати, наскільки науково обґрунтована релігія. Сьогодні ви порадили нам прийняти гіпотезу еволюції. Ви сказали – і я пригадую це точно – що ми можемо пояснити все, що маємо і чим є, завдяки цій теорії… Але я не погоджуюся з вами. Можливо, наші тіла походять з якогось долюдського типу життя. Можливо, вся романтична література – це лише витончений тваринний потяг до самовідтворення. Можливо, наш мозок – це удосконалені нервові ганглії, що звикли реагувати автоматично на потребу їжі та притулку… Цього ще не довели. Там, на катедрі, ви були певні цього набагато більше, ніж мій професор біології у своїй авдиторії… Але, допускаючи фізичну еволюцію, біологія не має жодного пояснення людської особистости. Спитайте старого Гарпера, як він пояснює поривання, каяття, інтерес до свого походження, тривогу за майбутнє, і він відповість: " Я не богослов, пане! Я – біолог!"