Віннету І
- Автор: Май Карл Фридрих
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-617-664-160-5
- Переводчик: Наталья Владимировна Сняданко
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Віннету І». Краткое содержание книги:
— Ти б зробив це, — втрутився Інчу Чуна. — Але тут нагодився один із моїх воїнів і вдарив тебе прикладом по голові.
— Ні, я би цього не зробив, — наполягав я. — Хіба ці троє блідолицих, які стоять за мною, не прийшли до вас добровільно і не здалися? Невже вони зробили б це, якби вважали вас своїми ворогами?
— Вони зробили це, бо побачили, що їм не вдасться втекти. Тоді вони вирішили, що краще здатися добровільно. Інчу Чуна мусить визнати, що у твоїх словах дещо змушує майже повірити тобі. Але не все тут сходиться. Коли ти вперше вдарив Віннету, то в тебе не було такої необхідності.
— Була.
— Чому?
— Задля обережності. Ми хотіли врятувати тебе і його під час поєдинку з кайова, але ви обоє дуже хоробрі воїни і точно боронилися б, а тоді вас би могли поранити або й убити. Ми хотіли уникнути цього. Тому я вдарив Віннету, а тебе схопили троє моїх білих друзів. Сподіваюся, ти віриш мені.
— Це все брехня, — крикнув Танґуа. — Суцільна брехня! Вождь кайова бачив, як він ударив тебе. Це не Танґуа, а Вбивча Рука хотів зняти з тебе скальп. А коли Танґуа намагався перешкодити йому, то дістав удар кулаком, у цих кулаках живе якийсь злий дух, бо вистояти після такого удару не може ніхто, навіть найсильніший чоловік.
Тоді я повернувся до нього і сказав:
— Так, ніхто не може встояти після удару мого кулака, тому я користуюся ним лише тоді, коли не хочу пролити кров. Але якби я бився з тобою, то робив би це не навкулачки, а з допомогою зброї, і ти не зміг би обійтися самою лише непритомністю. Запам’ятай собі це!
— Ти хочеш битися з Танґуа? — засміявся він. — Для цього не матимеш більше нагоди. Ми спалимо тебе і розвіємо твій попіл за вітром!
— Не думаю. Я буду вільним раніше, ніж ти думаєш, і ти ще відповіси мені за всі свої наклепи!
— Відповідь ти можеш отримати хоч зараз. Танґуа бажає тобі, щоби твої слова здійснились, і тоді він зможе битися з тобою. Бо Танґуа знає, що переможе тебе.
Та Інчу Чуна перервав нашу суперечку.
— Вбивча Рука надто самовпевнений, якщо планує бути знову вільним, — сказав він мені. — Нехай тільки подумає, скільки доказів свідчать проти нього. Але навіть якщо один із цих доказів і буде спростовано, це нічого не змінить у долі Вбивчої Руки. Досі ти тільки висловлював свої думки, але ще не продемонстрував жодного доказу.
— Хіба не я побив Раттлєра, коли він вистрелив у Віннету й убив Клекі-Петру? Це, по-вашому, не доказ?
— Ні. Ти міг би вдарити його і з іншої причини: ми знаємо, що ти був посварений із ним. Можеш це заперечити?
— Зараз ні. Можливо, згодом.
— Кажи зараз, бо потім ти вже нічого не зможеш сказати!
— Ні. Зараз ні. Якщо я скажу це трохи згодом, ви будете слухати мене уважніше. Слова Вбивчої Руки не варто зневажати. А зараз я помовчу, бо мені цікаво, яким буде ваш вирок щодо нас.
Інчу Чуна відсахнувся від мене і махнув рукою. Після цього з півкола виступило кілька старших воїнів і сіли разом із вождем, аби порадитися. А Танґуа докладав усіх зусиль, аби зробити вирок якомога суворішим: я бачив це з його енергійних жестів.
Не на життя, а на смерть
Поки вони радилися, ми мали час обмінятися враженнями.
— Цікаво, до чого ж вони домовляться, — сказав Дік Стоун. — Навряд чи це буде дуже мудре рішення.
— Боюся, що це буде боляче для нас, — зауважив Вілл Паркер.
— Я теж побоююся цього, — погодився із ним Сем Гоукенс. — Червоношкірі нам не вірять. Що б ми не зробили, все марно. До речі, ви не найгірше впоралися зі своїм завданням, сер! Я здивувався з реакції Інчу Чуни.
— Чому? — запитав я.
— Він дозволив вам так довго молоти язиком, а мене постійно перебивав!
— Молоти язиком? Ви це серйозно, Семе?
— Цілком.
— Дякую за комплімент!
— Якщо промова не приносить жодної користі, я називаю це молоти язиком. Качка б мене копнула. А користі з вашої промови було приблизно стільки ж, скільки з моєї!
— Я так не думаю.
— І дарма!
— Недарма. Віннету говорив про плавання. Це було вирішено заздалегідь. Тому думаю, що вони під час допиту були такими суворими лише, щоби залякати нас. А вирок ухвалять не такий уже й страшний.
— Сер, не сподівайтеся марно! Невже ви думаєте, що вам дадуть нагоду врятуватися у воді?