Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Непомітно і легко, наче сновиди, вони наблизилися одне до одного, входячи в солодкі, тремтливо-беззахисні тунелі темряви — темряви внутрішньої, що належала лише їм двом, але також і третьому, ще не відомому життю, ще передчуттю життя, яке починалося зі скриків, схлипів, стогонів та шепотів, поцілунків та вибризку двох струменів, що, зливаючись, дають нове життя.
Потім спали, пригорнувшись один до одного, потім Гайдук бігав, голий, у двір — приносив дрова до каміна, потім вони їли і потім знову лягали на ведмежу шкіру.
Через кілька годин такого штабного життя, як назвав його Гайдук, Оля урочисто оголосила:
— Вони зустрілися!
— Хто?
— Твій Янь і моя Інь. Я відчула це.
— Булькало?
— Ні. Це як вибух… там. Теплий, гарячий… Як я вас люблю, Ігорю Петровичу…
— Скажи мені «ти».
— Ні, не скажу.
— Я прошу, — поцілував він її.
— Ні. Ви для мене — ви.
— А я думав… ти мене вже розлюбила.
— Хоч і генерал, а таке дурне… — вона ніжно притулилася до нього.
— Почекай, дай перепочити, — злякався він. — Так усі мої Яні закінчаться.
— Ви знаєте, що таке шістдесят дев'ять, пане генерале?
— Ні.
— Боже, і ви ще навчалися в ем-ай-ті? Дивіться.
Вона лягла на нього, поклавши свою голову йому на ноги. Нова хвиля збудження огорнула їх, ведучи до нового виверження й темряви.
Десь годині о четвертій вони вийшли на свіже повітря. Їм здалося, що день став світліший. Блукали по саду, тримаючись за руки і цілуючись, забувши про все на світі, наче стався обвал пам'яті, немовби над ними справді запанував Нульовий Час: час їхнього кохання без минулого і без майбутнього. І тоді вони наштовхнулися на молоду яблуньку, що дивом затесалася серед старих безплідних дерев-пенсіонерів, яких давно треба було спиляти.
Гайдук не повірив своїм очам: яблунька викинула липкі бруньки, готові розкритися й породити білий цвіт. Оля торкалася бруньок й, підносячи пальці до носа, вдихала їх гіркуватий запах.
— Almighty Lord, — беззвучно ворушив він губами, беручи до своєї долоні Олині пальці. — Thank you for this sign, I heard your whispers and I ask you, please, to gift us our child and to protect him. Help us all in these difficult times and thank you, God, for what you do for us. Amen.
— Що ви там мурмочете, пане генерале? — засміялася Оля. — Знову якийсь таємний шифр?
— Повертаймось, бо замерзнеш. Ти вже дві години як вагітна. Дім видався їм теплим раєм. Оля почала чистити картоплю, щоб зварити, Гайдук взявся за м'ясо, намагаючись посмажити його у вогні каміна, настромивши на шампури. З цієї затії нічого не вийшло, м'ясо обвуглилося й довелося досмажувати неспалені шматки на сковороді. Голодні, ковтаючи слину від запахів та шкварчання м'яса, вони незчулися, коли пролунав раптовий, як постріл, телефонний дзвінок.
— Слухаю, — підняв трубку Гайдук.
— Пане генерале-полковнику. Доповідає черговий по РОК майор Степанов. У нас надзвичайна подія. На Банковій, в колишньому Особливому відділі гетьмана. Дзвонив із Запоріжжя президент, просив вас негайно приїхати, розібратися. За вами вислано машину.
— Знаєш, чим рай відрізняється від пекла? — жбурнув трубку Гайдук. — Пекло — вічне, а рай — тимчасовий. Короткий, як життя метелика.
Оля кинула останню чищену картоплю до каструлі з водою й глянула на нього своїми світлими, широко поставленими очима, які підозріло виблискували.
— А я думала залишитись тут на ніч, — вона, як колись, капризно надула губки, потім розсміялася. — Якби залишились, ми б другу дитину зачали… Це найкращий день у моєму житті.
Він швидко, як під час бойової тривоги, одягався, думаючи про НП на Банковій. Чортова вулиця, чортові монстри на Будинку з химерами.
Короткий день їхнього щастя скінчився, й суцільна пітьма поглинула Київ.
52
«Козак Мамай», супроводжуваний джипом військової поліції, яка розлякувала автівки, що траплялися на їх шляху, різкими сигналами сирени, стрімко віз їх проспектом 70-річчя Незалежності України до берегів Дніпра, до площі Дружби українців, де туго сплітався вузол комунікацій, що вели до моста Патона. Не доїхавши трохи до площі, вони круто звернули вліво і вулицею Івана Мазепи піднялися до Печерської фортеці, звідки швидко дісталися Національної скарбниці (колишній Національний банк) і загальмували: вулиця Банкова була замкнена в щільне кільце військових патрулів та кордонів поліції.
Після перевірки їх пропустили на Банкову, де «Мамай» зупинився, не доїжджаючи метрів сто до споруди колишнього Особливого відділу та Будинку з химерами. Тут, у під'їзді одного зі згорілих будинків, розмістився кризовий штаб. Роздратований Чаленко, смикаючи вуса, віддавав якісь команди, навколо метушилися поліцейські чини. Гайдук побачив кількох офіцерів РОК, які не втручалися в події, очікуючи свого генерала. Взявши Олю за руку, Гайдук протиснувся крізь групу штабістів, підійшов до Чаленка.