Відьма

— Хлопці, чим можу допомогти?

— Джейдон удома? — різко запитав Деррел.

— І в яку ж халепу він устряв цього разу?

Вона підозріло озирнулася, і цього вистачило, щоб чоловіки прослизнули повз неї всередину.

— Гей, що це ви робите? Колтоне, що то все значить?

Голова ради подивився на неї, й вона помітила, що його обличчя було спотворене гнівом. Раптом Гризельду оповив страх. Пекельний страх.

— Гризельдо, представники сил правопорядку прибули, щоб заарештувати Джейдона. Наполегливо раджу тобі дати їм змогу безперешкодно виконати свою роботу.

— Заарештувати? Та за що, чорт забирай?

Троє чоловіків, не звертаючи на неї уваги, обійшли навколо прилавку й попрямували на приватну територію Гризельдиного помешкання.

— Агов, назад, то мій будинок! Джейдоне!

Колтон Метерс взяв її за руку і покликав на ім’я, вимовляючи кожен склад, але Гризельда відвернулася й подалася за непроханими гостями, які без жодних докорів сумління почали підніматися сходами. Вони ж не мали права того робити! Але потім Гризельду приголомшило розуміння: вони таки мали на те право, якщо цього вимагала ситуація. Місцева поліція Блек-Спрінга становила собою купку добровольців, за якими наглядав Відьмоконтроль, викликаючи їх, коли йшлося про внутрішні справи міста. Чітких правил провадження арештів не було, і часто доводилося імпровізувати, при цьому не було інстанції, до якої можна було б поскаржитися на відсутність ордеру на обшук. Представник тієї самої владної інстанції стояв унизу в магазині й чекав.

Ремзі, Стекхаус і Деррел подалися на звуки музики прямо до мансарди. Перший із них вдарив по дверях до Джейдонової кімнати, і ті розчахнулися з таким грюкотом, що здригнувся увесь будинок. Гризельда, засапавшись, визирнула з-за їхніх спин і побачила Джейдона, який сів у ліжку, випроставшись і відірвавшись від гри на ноутбуку.

— Джейдоне Холст, ми заарештовуємо тебе за те, що ти порушив достобіса положень Постанови про надзвичайний стан, — сказав Рей Деррел. Ці слова він майже прокричав, і Гризельда нарешті збагнула, що ці чоловіки не лише розбуркані завданням, що випало на їхню долю, а й дійсно розлючені. — Ти маєш право зберігати мовчанку, але я б на твоєму місці не розраховував на адвоката, малий безголовий засранцю. — Він штовхнув Джейдонове крісло, й воно зі страшенним грюкотом впало на підлогу.

— Ви збожеволіли? — заверещала Гризельда і вхопила Рея за рукав, але той звільнився одним порухом руки.

— Якого біса? — затинаючись, запитав Джейдон і повернувся до Гризельди за допомогою:

— Мамо…

— Який же ти психопат! — промовив Тео Стекхаус, ледь ворушачи побілілими від гніву губами. Він підійшов впритул до Джейдона, вхопив його за руку і стиснув її, мов лещатами. — Не для того я тебе наймав! І ти ще, гівнюче, кожного Божого дня обідав у мене вдома, з моєю жінкою та дітьми!

— Тео, приятелю, охолонь. До чого увесь цей галас?

— Це ти мав би охолонути, і то трохи раніше! — заревів він так, що Джейдон відсахнувся. — Що, як каменюки в руці немає, то вже не такий і крутий?