Тінь попередника
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-009-4
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Тінь попередника». Краткое содержание книги:
Роман «Тінь попередника» В.Єшкілєва — перший з трилогії «Фаренго», що виходить в серії інтелектуальних романів «Червоне та чорне», є прикладом абсолютної позажанрової інтеграції почуттів, відчуттів і вчинків. Бо що є реальністю, а що фантастикою — на це навряд чи хтось зможе відповісти.
* * *
Володимир Єшкілєв народився в 1965 році в Івано-Франківську. Естет, енциклопедист і гурман літератури. Колекціонер вражень і шукач пригод. Його твори нагадують елегійні райські кущі, до яких несподівано завітала неприхована правда життя, і ми знову поринаємо в одвічне протистояння добра і зла, любові і ненависті, світла і темряви. В. Єшкілєв — майстер, який одним мазком може змінити напрямок сюжету. Пише в різних жанрах, але віддає перевагу інтелектуалізму в літературі.
Автор низки оповідань, новел, есе. Окремими виданнями вийшли романи «Адепт» (разом з Олегом Гуцуляком), «Втеча майстра Пінзеля», «Богиня і консультант» та інші. Роман «Тінь попередника» — перша частина трилогії «Фаренго».
— А, між іншим, ви ж теж добре знали Дору Віргой, імперська громадянко Дасалман? — Марков навис над кріслом, у якому зіщулилася перелякана Міла.
— 3… знала… І що з того?
— Вона ваша близька подруга?
— Ні, вона…
— А якщо добре подумати?
— Якого біса! На що ви натякаєте? Я не спала з нею!
— Ви й без того тісно спілкувалися з Дорою. Отже, кажучи юридичною мовою, ви, громадянко, входили до вузького кола конфідентів небезпечної терористки і ґ'ормітської шпигунки.
— Але до чого тут я, комісаре? Я не розумію… — кирпате личко альфійської багатійки помітно поблідло. — Ми були знайомі через Шерм… через громадянку Шайнар. Дора світська дівчина, вона відвідувала салон Шайнарів. Його всі відвідували.
— Дурепо, — прошипів Орман. — Яка ж ти тупа мавпа!
— Ти сам ідіот кончений! — крикнула на нього Міла. — Казали тобі, цурку, не зв'язуйся з цією клонкою.
— Я щойно викликав адвокатів, комісаре, — заявив Калаус. — Ви брутально порушили попередні домовленості щодо характеру нашої бесіди.
— Ви їх викликали, так, — зло посміхнувся Марков. — Але увійти сюди вони не зможуть. Пункт «ді» Надзвичайного декрету «Про запобігання протизаконній діяльності». Це навіть не імперські, а ваші, альфійські закони. Вам зачитувати, Калаусе, пункт «ді» декрету, схваленого парламентом Альфи? Звинувачувані в тероризмі, заколоті й державній зраді, згідно з цим пунктом, не мають права на адвокатський захист аж до того часу, коли вони почнуть активно і суттєво допомагати слідству. Вам усе зрозуміло, Калаусе? Не формально допомагати, а суттєво! Я ж поки що жодної допомоги не відчуваю. Навіть навпаки.
— То ми тепер усі терористи! — Орман Шайнар спробував зобразити знущальний сміх. Вийшло це в нього зовсім неоковирно, замість сміху з горла вирвалося щось середнє між бульканням і пищанням. Марков скривився. Калауса пересмикнуло від огиди.
— Ви, — продовжив імперський комісар, — за підозрою є активними посібниками викритих небезпечних заколотників. І допитувати вас я маю право, згідно з даними мені імператором повноваженнями. Або ви негайно виявляєте добру волю до співробітництва зі слідством, або ж мої кіборґи тут і зараз введуть вам до судин нанороботів, що контролюють кров'яний тиск і синтезують «коктейль правди». Ці наноро…
— Ви, напевне, забули, Марков, але я вже дванадцять років як член Імперського Сенату від Альфи Альфи, — нагадав Калаус. — Ви кажете, що імператор дозволив піддати тортурам сенатора? Якщо так, то Ойзеле ще пошкоджують про це.
— Згідно з імперськими законами, сенатори не мають імунітету, якщо їм висунуто звинувачення за шістдесят п'ятою статтею. Мали би знати.
— Я не про закони, Марков, не про закони… Терпінню нашої громади є межа.
— Ви погрожуєте особисто імператорові? Я вас правильно зрозумів?
— Ідіть до біса, Марков! — Калаус заплющив очі, усім своїм виглядом демонструючи своє презирство до імперського комісара.
— Це треба розуміти як прелюдію до співробітництва? Чи, може, навпаки, як демонстрацію злочинного невизнання імперської влади?
Калаус не відповів.
— Чого ви від нас хочете, комісаре? Сформулюйте ті конкретні вимоги, з якими вас відправив сюди імператор, — Міла Дасалман намагалася перебрати роль лідера. Вона зовсім недавно зайняла батьківське місце в Раді директорів, і тепер їй дуже кортіло продемонструвати всім присутнім, що вона зовсім не перелякане дівчисько, а підставово володіє п'ятнадцятьма відсотками акцій найбагатшої приватної компанії на планеті. Мілі було дуже соромно, що вона не змогла стриматись і ганебно заверещала, коли «павук» без попередження відкраяв голову андроїдові. Шляхетним альфійкам не личить демонструвати свої почуття таким чином.
— Чого я від вас хочу, імперська громадянко Дасалман? — хижо вишкірився тіронієць. — Я хочу, щоб ваша Рада тут і зараз прийняла два конкретні рішення. Усього два. Перше з них: ви повинні надати моїм людям абсолютний — я наголошую, громадянко Дасалман, аб-со-лют-ний! — доступ до архівів компанії. Особливо мене цікавлять дослідницькі проекти вашої служби безпеки за останні тридцять років. Друге: ви не повинні у жодний спосіб чинити спротив арештові вашого компаньйона, імперського громадянина першої категорії Ормана Пандарвана Шайнара.
— Підлі виродки! Вам це так просто не минеться, — прокоментував Шайнар ультиматум Маркова.
— Але таке важливе рішення, комісаре, у винятковій компетенції розширеного складу Ради директорів, — Міла все ще намагалась грати роль впевненої в собі високородної леді. — При згоді не менш як двох третин від загального списку акціонерів ми цілком задовільнимо ваші вимоги, комісаре.