Людина без властивостей. Том II

Відколи всі зусилля Бонадеї повернути коханця зазнавали невдачі, наводячи її на думку, що Ульріха в неї вкрали розум і енергія Діотими, вона запалилася безмежними ревнощами до тієї жінки, однак, як це часто буває зі слабкими людьми, у захопленні нею знаходила певне пояснення й винагороду, які почасти відшкодовували їй утрату; перебуваючи вже досить давно в такому стані, вона час від часу примудрялася під приводом скромних пожертвувань на паралельну акцію потрапляти до Діотмими з візитом; але ввійти до кола постійних гостей дому їй усе ж таки не пощастило, і вона забрала собі в голову, що між Діотимою й Ульріхом щодо цього є, мабуть, певна домовленість. Отож страждала Бонадея через їхню жорстокість, а позаяк обох вона ще й любила, то в неї виникла ілюзія небувалої чистоти й самовідданости власних почуттів. Уранці, коли чоловік ішов з дому, чого Бонадея нетерпляче очікувала, вона частенько вмощувалася перед дзеркалом, мов пташка, яка чистить собі пір’я. Вона підв’язувала, накручувала й завивала коси, аж поки вони прибирали форму, що нагадувала грецький вузол у Діотими. Бонадея пригладжувала й начісувала щіткою кучерики, й, хоча вся зачіска мала трохи смішний вигляд, вона цього не помічала, бо із дзеркала до неї всміхалося обличчя, яке збоку в загальних рисах тепер скидалося на образ божественної. У такі хвилини впевненість і краса створіння, яке викликало в неї захват, і його щастя підіймалися в ній невеличкими, мілкими, теплими хвилями загадкового, хоч іще й не глибокого, союзу; так буває, коли сидиш на березі великого моря, опустивши ноги у воду. Ця поведінка, що нагадувала релігійне поклоніння -адже від божественних личин, в які людина у первісних станах забирається всім своїм тілом, до церемоній цивілізації таке окрилююче всю плоть щастя святобливого наслідування ніколи не втрачало свого значення цілком! — мала владу над Бонадеєю ще й тому, що одяг і зовнішні атрибути вона любила, немовби зі своєрідного примусу. Розглядаючи себе у дзеркалі в новій сукні, вона повік не уявила б собі, що настане час, коли, наприклад, замість буфів, кучериків на лобі й довгих спідниць дзвоном жінки носитимуть спіднички до колін і короткі хлопчачі зачіски. Заперечувати таку можливість вона теж не зважилася б, тому що її мозок просто не годен був уявити собі й цього. Вбиралася вона завжди так, як і належало знатній жінці, й що півроку її поймав святобливий трепет перед новою модою, мов перед вічністю. Якби навіть пощастило змусити Бонадею докласти всіх розумових здібностей і визнати недовговічність моди, то й тоді ця жінка сприймала б її анітрохи не менш святобливо. Незаперечну волю світу вона вбирала в себе у чистому вигляді, й часи, коли на візитних картках загинали ріжки, чи посилали друзям додому новорічні привітання, чи скидали рукавички на балу, за нових часів, коли цього не робили, лишилися для неї так далеко в минулому, як для будь-якого іншого сучасника — доба сторічної давнини, тобто у сфері цілком і повністю віджилого, неможливого, такого, яке годі навіть уявити. Тим-то так смішно було бачити Бонадею без одягу; у такі хвилини вона лишалася й без будь-якого уявного захистку, стаючи голою жертвою невблаганного примусу, що вражав її з жорстокістю землетрусу.