Сутінки
- Автор: Майер Стефани Морган
- Серия: Twilight series #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-617-538-032-1
- Переводчик: Ольга Федорченко
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Сутінки». Краткое содержание книги:
— Ти вже засинаєш? — поцікавився він, перериваючи короткочасну тишу. — Чи у тебе є ще запитання?
— Мільйон-два знайдеться.
— У нас буде завтра, і позавтра, і післяпозавтра… — нагадав він. Я посміхнулася, його слова викликали ейфорію.
— Ти точно не розчинишся у повітрі вранці? — прагнула я розставити крапки над «і». — Врешті-решт ти — міфічна істота.
— Я тебе не покину, — у голосі була тверда обіцянка.
— Тоді останнє запитання на сьогодні… — я почервоніла. Темрява мені не помічниця — я певна, Едвард відчув раптовий приплив крові до шкіри.
— Яке?
— Ні, забудь. Я передумала.
— Белло, ти можеш запитати мене про що завгодно. Я промовчала, він застогнав.
— Я постійно налаштовую себе, що з часом нездатність чути твої думки дратуватиме мене менше. Натомість це стає гірше й гірше.
— Я рада, що ти не читаєш моїх думок. Досить того, що ти підслуховуєш, коли я балакаю уві сні.
— Будь ласка, — його голос був такий переконливий, просто неможливо опиратися. Я похитала головою.
— Якщо ти не скажеш мені, я припущу щось набагато гірше, ніж є насправді, — зловісно пригрозив Едвард. — Прошу тебе, — знову благальний тон.
— Ну… — почала я, радіючи, що він не бачить мого обличчя.
— Так.
— Ти сказав, що Розалія з Емметом незабаром одружаться… Їхній шлюб… такий… як і людський шлюб?
Він щиро розреготався, нарешті зрозумівши, у чому справа.
— Ось ти до чого хилиш! Я завовтузилася, не в змозі відповісти.
— Так, гадаю, їхній шлюб не дуже відрізняється від людського, — сказав він. — Я казав, що більшість людських бажань нікуди не зникають, просто їх витісняють сильніші бажання.
— О, — все, на що я спромоглася.
— Твоя цікавість мала щось на меті?
— Ну, мені хотілося знати… ти і я… колись…
Едвард одразу посерйознішав — це підказало мені раптове скам’яніння його тіла. Я завмерла, інстинктивно реагуючи на його дії.
— Не думаю, що… що… що це можливо для нас.
— Тому що для тебе було б дуже важко бути зі мною так… близько?
— Звичайно, це проблема. Та я мав на увазі дещо інше. Справа в тому, що ти така ніжна, така тендітна! Коли ми поруч, я щомиті маю стежити за собою, щоб не нашкодити тобі. Я досить легко можу тебе вбити, Белло, просто з необережності, — голос його перетворився на м’яке муркотіння. Крижана долоня посунулася і спочила на моїй щоці. — Якби я повівся нестримано… якби бодай на секунду розслабився, то міг би простягнути руку, щоб доторкнутися до твого обличчя, — і ненавмисно проломити тобі череп. Ти не усвідомлюєш, яка ти неймовірно крихка. Я ніколи, нізащо не зможу дозволити собі втратити контроль у будь-якому сенсі, коли ти поруч.
Він очікував на відповідь. Моє мовчання змусило його виявити нетерпіння.
— Я налякав тебе? — запитав він. Я зачекала ще хвильку, щоб сказати правду.
— Ні. Зі мною все гаразд. Здається, він на мить поринув у роздуми.
— Втім, знаєш, мені цікаво, — сказав він не таким серйозним голосом. — Ти коли-небудь…? — не договорив він, пропонуючи мені самій здогадатися кінець речення.
— Звісно, ні! — зашарілась я. — Казала ж я тобі, що ніколи не почувала нічого такого, навіть приблизно!
— Я знаю. Просто я також знаю думки інших людей. Мені відомо, що кохання й бажання не завжди ходять поруч.
— Для мене — завжди. Втім, так чи інак, раніше я не знала їх, — зітхнула я.
— Приємно чути. Принаймні у нас є хоч щось спільне, — судячи з голосу, Едвард був задоволений.
— Твої людські інстинкти… — почала я. Він чекав. — Ну, я тебе взагалі приваблюю — ти розумієш як?
Він засміявся і ніжно скуйовдив моє наразі майже сухе волосся.
— Можливо, я — не людина, але я — мужчина, — запевнив він.
Я мимоволі позіхнула.
— Я відповів на запитання, тепер ти повинна спати, — наполіг він.
— Не впевнена, що зможу.
— Хочеш, щоб я пішов?
— Ні! — голосно вигукнула я.
Він засміявся, потім почав наспівувати ту саму невідому колискову; голос архангела ніжно заколисував мене.
Стомленіша, ніж гадала, виснажена довгим днем, наповненим раніше не відомим мені розумовим та емоційним напруженням, я провалилася у сон в Едвардових холодних обіймах.
Розділ 15
Каллени
Врешті-решт мене збудило м’яке приглушене світло наступного хмарного дня. Я лежала, затуливши очі руками, почуваючись слабкою і задерев’янілою. Сон, який я відчайдушно намагалася пригадати, голосно грюкав у мізки. Я застогнала і перекотилася на бік, сподіваючись заснути далі. А потім попередній день нестримним потоком ввірвався у свідомість.