Десяте Правило Чарівника, або Фантом

Він неуважно кивнув.

— Добре, якщо ти будеш поруч. Особливо в цьому випадку.

Ніккі з полегшенням відчула, що сперечатися з ним не доведеться; але від останньої фрази, сказаної ним, знову затягнувся вузол занепокоєння. Відчуття небезпеки немов висіло в повітрі. Зараз її робота полягатиме в тому, щоб захистити Річарда — незалежно від його намірів. І він буде в безпеці! Наскільки це залежить від неї.

— І Кара теж піде.

Він завмер, пильно дивлячись у далечінь.

— Так, звичайно.

Він дивився на південь.

— Тепер, коли Том і Фрідріх повернулися, Том наполягатиме, що відправиться з нами. Його таланти нам знадобляться.

Том був членом елітного загону захисників лорда Рала. Незважаючи на дружелюбну зовнішність, у всьому, що стосувалося його служби, хлопець був більш ніж зразковий. Люди, подібні йому, не досягали положення довірених захисників лорда Рала лише за допомогою милої посмішки. Як істинний д'харіанець, Том палко бажав служити лорду Ралу і захищати його.

— Він не зможе, — вимовив Річард. — Ми вирушимо в Сильфіді. А цей шлях відкритий лише для тебе, Кари й мене.

Ніккі сковтнула, обдумуючи майбутню поїздку.

— І куди ж ми прямуємо?

Нарешті Річард повернувся до неї. Він пильно подивився їй вочі, немов бажаючи заглянути прямо в душу.

— Я все зрозумів, — сказав він.

— Що зрозумів?

— Зрозумів, що я повинен робити.

Ніккі відчула, як пальці поколює від смутного страху. В його сірих очах була така рішучість, що у неї ослабли коліна.

— І що ж ти зрозумів? Що ти повинен зробити, Річард?

На мить він зам'явся.

— Я вже дякував тобі за те, що ти зупинила Шоту? Ти дуже допомогла, коли вона торкнулася мене.

Різка зміна теми не збентежила Ніккі — вона вже звикла до цієї манери Річарда вести розмову. Ця властивість особливо виявлялося, коли він сильно хвилювався. А зараз він був більш ніж схвильований. Здавалося, він намагається одночасно обміркувати неймовірну безліч різних речей. Думки в його голові немов злилися в єдиний безладний вихор.

— Дякував, Річард. Приблизно, разів сто.

Він злегка схилив голову.

— Спасибі.

Його голос знову став відсутнім, далеким… Річард немов знову занурився в темну глибину якоїсь внутрішньої проблеми, від вирішення якої залежало все їх майбутнє.

— Вона заподіяла тобі біль, так?

Це не було питання — скоріше твердження, в яке Ніккі, після візиту Шоти, починала вірити все більше і більше. Ніккі не знала, що зробила з Річардом Шота, але шкодувала, що допустила навіть цей короткий контакт. Невідомо, що відьма могла вкласти в той дотик, яким би коротким він не був. Зрештою, удар блискавки теж буває коротким. Річард ніколи не розповідав, що показала йому Шота — це була область, в яку Ніккі чомусь боялася ступати.

Річард зітхнув.

— Так, заподіяла. Вона показала мені істину. І істина полягає в тому, що я, нарешті, зрозумів, що повинен зробити. Як би я не страшився цього…