Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
Коли пісня про викрадену жінку й ковбоя, що помирав, добігла кінця, якусь мить ніхто не зронив ні звуку — навіть нічні птахи мовчали. А потім сцену накрив шквал оплесків. Якби зараз вони голосували за те, що робити з Вовками, навіть Па Картрайт не наважився б утриматися.
Дівчатка зробили реверанс і легко зістрибнули на траву. Едді вирішив, що на цьому вечір і закінчиться, але, на його превеликий подив, на сцену піднявся Каллаген.
— А зараз я заспіваю вам ще журливішу пісню, якої навчила мене мати, — сказав він. І виконав веселу ірландську пісеньку під назвою «Купи мені бухла, малий». Вона була не менш непристойна за ту, яку грали музиканти, але цього разу Едді розумів майже все. Він весело підспівував разом з рештою містечка в кінці кожного куплета: «Щоб я лягла, купи бухла, малий!»
Сюзанна підкотила свій візок до підвищення, і під час оплесків до пісні Старого їй допомогли піднятися нагору. Вона перекинулася кількома словами з трьома гітаристами і показала їм щось на грифі одного інструмента. Всі закивали, й Едді зрозумів, що вони знають або саму пісню, або котрийсь із її варіантів.
Юрба терпляче чекала, але найбільше чекав її чоловік. Він зрадів, але не здивувався, що вона вибрала пісню «Дівчина завжди сумна», яку часом співала у дорозі. Звісно, Сюзанні було далеко до Джоан Баез, але вона мала приємний голос, у якому бриніли емоції. Та й як без них? То була пісня жінки, яка покинула свій дім і подалася в незнайомі краї. Коли вона доспівала, серед слухачів не запала тиша, як після дуету дівчаток, але вони одразу зааплодували: щиро і з запалом, під крики «Здорово!», «Ще раз!», «Ще куплетів!» Але Сюзанна проспівала всі куплети, які знала, тож просто присіла в глибокому реверансі. Едді плескав у долоні, поки не заболіли руки, потім засунув пальці в рота і засвистів.
А потім — здавалося, дива того вечора ніколи не скінчаться, — коли Сюзанну обережно спускали на землю, на сцену вибрався Роланд.
Джейк і його новий друзяка вже були коло Едді. Бенні Слайтмен тримав на руках Юка. До того вечора Едді був переконаний, що шалапут укусив би за таке будь-кого, хто не належав до Джейкового ка-тету.
— Хіба він уміє співати? — спитав Джейк.
— Мене це дуже сильно здивує, — сказав Едді. — Зараз дізнаємося. — Він і гадки не мав, чого слід очікувати, і навіть сам здивувався, як швидко калатає в грудях серце.
Роланд зняв кобуру з револьвером, патронташ і передав їх Сюзанні, а та почепила їх собі на талію. Тканина її сорочки при цьому туго натяглася, і Едді на мить подумав, що її груди наче побільшали. Та відігнав од себе цю думку, списавши її на гру світла.
Тепер смолоскипи горіли помаранчевим. Роланд стояв у колі їхнього світла, беззбройний, зі стрункими, як у хлопчиська, стегнами. Кілька секунд він розглядав натовп мовчазних облич, що застигли в очікуванні, й Едді відчув, як холодна маленька долонька Джейка пробирається в його власну. Хлопчик міг не казати, що в нього було на думці, бо Едді й сам про це подумав. Ще ніколи в житті він не бачив настільки самотнього, настільки далекого від плину людського життя (з його теплотою й відчуттям єднання) чоловіка. Його перебування тут, на цій фієсті (бо це таки була фієста, хоч до неї й спричинилася безвихідь), лише підкреслювало його сутність: він був останній. Інших не лишилося. Якщо Едді, Сюзанна, Джейк та Юк і були з ним споріднені, то їхній зв'язок був дуже далеким, як у стовбура генеалогічного дерева і найдальшої з його гілок. Як у запізнілих думок з основною. А Роланд… Роланд…
«Цить, — наказав собі Едді. — Не варто думати про такі речі. Не сьогодні».
Роланд повільно схрестив руки на своїх вузьких грудях і притис їх так, щоб прикласти долоню правої руки до лівої щоки, а долоню лівої — до правої щоки. Для Едді це нічого не означало, але реакція семисот кальїнців була миттєвою: натовпом рознісся тріумфальний задоволений рев, значно триваліший за звичайні оплески. Едді згадав один концерт «Ролінг Стоунз», на який він колись ходив. Так само заревів тоді натовп, коли барабанник «Стоунзів», Чарлі Вотс, почав вибивати своїм каубелом синкопований ритм «Жінки з дешевої кнайпи».
Так Роланд стояв — руки схрещені, долоні на щоках, — аж поки вони не вгамувалися.
— Нас добре зустріли в Кальї, — сказав він. — Послухайте мене, прошу.
— Спасибі! — заревли люди. — Говори, ми слухаємо!