Вовки Кальї. Темна вежа V

— Ти розповіси нам сьогодні свою історію? — спитав Роланд.

Каллаген глянув на зморене худе обличчя стрільця й похитав головою.

— Ані слова, сей. Навіть якби ти був повен сил. Моя історія не для нічної пори. Завтра за сніданком, перш ніж ви з друзями вирушите у своїх справах. Годиться?

— Еге ж, — сказав Роланд.

— А що, як воно прокинеться вночі? — спитала Сюзанна, киваючи на церкву. — Прокинеться й відправить нас у тодеш?

— То підемо в тодеш, — відповів Роланд.

— Сподіваюся, ти знаєш, як з тією штукою вчинити? — поцікавився Едді.

— Можливо, — відказав Роланд. 

Вони пішли стежкою до будинку, разом з Каллагеном, який органічно вписався в їхню компанію.

— Це пов'язано з тим старим манні, з яким ти сьогодні балакав? — не вгавав Едді.

— Можливо, — повторив Роланд і глянув на Каллагена. — Скажи, отче, а воно коли-небудь відправляло тебе у тодеш? Ти ж знаєш, що означає це слово?

— Знаю, — кивнув Каллаген. — Двічі. Одного разу мене закинуло до Мексики, в маленьке містечко Лос-Сапатос. А вдруге… як я думаю… до Замку Короля. І тоді, вдруге, мені дуже пощастило, що я звідти повернувся.

— Якого короля? — спитала Сюзанна. — Артура Ельда?

Каллаген похитав головою. Шрам на його чолі світився у зоряному сяйві.

— Не варто говорити про це вночі. — Він зажурено подивився на Едді. — Вовки йдуть. Одне це вже досить кепсько. І тут з'являється молодий чоловік, який каже мені, що «Ред Сокс» знову продули «Ворлд Сіріез», і кому… «Метсам»?

— На жаль. — І дорогою до будинку Едді розповідав про фінал гри, яку Роланд мало розумів, хоч вона й нагадувала йому очки (за іншою версією назви — ворітця).

У Каллагена була хатня робітниця. Її самої ніде не було видно, але на плиті стояла каструлька з гарячим шоколадом.

Поки всі ласували напоєм, Сюзанна сказала:

— Роланде, Залія Джефордс розповіла мені те, що може тебе зацікавити.

Стрілець питально звів брови.

— З ними живе дід її чоловіка. Кажуть, що він найстаріший з-поміж усіх мешканців Кальї Брин Стерджис. Тіан і старий роками не ладнають один з одним… Залія вже навіть не пам'ятає, з чого все почалося, так давно вони погиркалися… але сама Залія з ним у дуже добрих стосунках. Вона каже, що за останні кілька років він геть одряхлів, проте бувають дні, коли він цілком ясно мислить. І він стверджує, що бачив одного з Вовків. Мертвим. — Вона на мить замовкла. — І заявляє, що вбив його власноруч.

— Неймовірно! — вигукнув Каллаген. — Ти серйозно?

— Так. Принаймні Залія говорила серйозно.

— Це варто почути, — сказав Роланд. — Це трапилося під час останнього набігу Вовків?

— Ні, — відповіла Сюзанна. — І навіть не передостаннього разу, коли навіть Оверголсер ще був немовлям у пелюшках. Перед передостаннім.

— Якщо вони приходять раз на двадцять три роки, то це було майже сімдесят років тому, — сказав Едді.

Сюзанна кивнула.

— Уже тоді він був дорослим чоловіком. Він розповів Залії, що їхній мойт стояв на узбіччі Західного шляху й чекав появи Вовків. Я не знаю, що таке мойт…