Янтарне скло
- Автор: Пулман Филип
- Серия: Темні початки #3
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-766-8
- Переводчик: Сергій Савченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Янтарне скло». Краткое содержание книги:
«Янтарне скло» — заключна книга трилогії видатного майстра слова Філіпа Пуллмана, що розповість про небезпечні пригоди дівчинки Ліри, що мешкає у іншому, схожому на наш, світі та її друга Віла. Діти мандрують різними світами, уникаючи контактів із воїнами Зла, бо за старовинним пророцтвом після глобальної катастрофи саме на Ліру чекає доля другої Єви, матері всього людського. Разом з героями юний читач порине у вир надзвичайних подій: подорож до підземного світу, поєдинок сил Добра і Зла, зустріч з душами померлих друзів і, нарешті, розставання Віла та Ліри, які встигли полюбити одне одного, але заради збереження рівноваги у Всесвіті змушені повернутися кожен до свого світу.
І таке інше. Час від часу Ліра зверталася до Віла чи галівесп'ян за підтвердженням, і Салмакія додавала кілька подробиць, а Віл кивав. Так історія потрохи досягла точки, коли діти та їхні друзі з Місяця вирішили піти до країни мертвих, аби дізнатися від Ліриних батьків, де ті закопали сімейне багатство.
— Якби ми там були знайомі зі своїми смертями, як знайомі ви, — сказала Ліра, — це було б легко, але, гадаю, нам дуже поталанило, що ми потрапили сюди й можемо почути ваші поради. Ще раз дякую за вашу доброту, за те, що ви нагодували нас і вислухали, це дуже люб'язно з вашого боку. Але, бачте, нам потрібно прямо зараз, або, може, завтра, перетнути озеро й потрапити туди, куди ідуть мертві. Ви не знаєте, тут можна десь найняти човен?
Хазяї із сумнівом похитали головами — ніхто цього не знав.
І тут із-під купи ковдр, що лежала на ліжку в куті кімнати, пролунав голос, що його діти до того не чули — сухий та деренчливий. Голос був не жіночим і взагалі не людським, він належав смерті бабусі.
— Єдиний спосіб перетнути озеро та потрапити до землі мертвих, — сказала смерть, спершись на лікоть і наставивши на Ліру худий палець, — це попливти туди разом із власною смертю. Ви повинні викликати свої смерті. Я вже чула про таких, як ви, людей, вони вміли тримати свою смерть у шорах. Я так розумію, вам не подобаються ваші смерті, і вони з чемності тримаються так, щоб ви їх не бачили. Але вони недалеко. Куди б ви не повернули голову, ваша смерть ховається у вас за спиною. Куди б ви не подивилися, смерть ховається від вашого зору. Вона може сховатися у чайній чашці, у краплині роси, в подуві вітру. Це зовсім не схоже на наші зі старою Магдою стосунки, — промовила смерть і вщипнула жінку за зморщену щоку, а та відштовхнула її руку. — Ми з нею дружимо, робимо все разом. Це й є відповідь, якої ви шукаєте: ви повинні подружитися зі своїми смертями, виявити до них доброту, запросити їх наблизитися до вас та спробувати домовитися з ними.
Ці слова падали Лірі на серце, як важкі камені. Віл також відчув тривогу.
— Як же це можна зробити? — спитав він.
— Годі лише побажати, і цього буде досить.
— Зачекайте, — промовив Тіаліс.
Усі очі подивилися на нього, й навіть смерті, що лежали на підлозі, повернули до нього свої м'які безбарвні обличчя. Шевальє стояв поруч із Салмакією, поклавши руку їй на плече. Ліра зрозуміла, про що він думає: він хотів сказати, що вони зайшли надто далеко й мусять повернути назад, інакше буде запізно.
Тож вона втрутилася.
— Прошу вибачення, — сказала вона Пітеру, — але ми з моїм другом шевальє маємо на хвилинку вийти — йому треба за допомогою одного мого інструмента зв'язатися зі своїми приятелями з Місяця. Ми незабаром повернемося.
Вона обережно взяла його в руку, намагаючись уникнути гострих шпор, і винесла назовні, в темряву. Вони зупинилися біля стіни будинку, у них над головами дзвенів на вітрі напіввідірваний лист іржавого залізного даху.
— Ви повинні зупинитися! — промовив Тіаліс, і дівчинка поставила його на перекинуту бочку з-під бензину. Їх ледь-ледь освітлювала електрична лампочка, що розгойдувалася на своєму кабелі під дахом будинку. — Досить! Ви вже зайшли надто далеко!
— Але ми склали угоду, — заперечила Ліра.
— Ні. Про таке ми не домовлялися.
— Гаразд, ви можете залишити нас. Віл проріже вікно до вашого світу — або будь-якого світу, що вам сподобається і буде безпечним, — і ви перелетите туди. Ми не проти.
— Дівчинко, ти розумієш, що робиш?
— Розумію.
— Нічого подібного. Ти безрозсудна, безвідповідальна, брехлива дитина. Вигадки так легко спадають тобі на язик, що вся твоя натура просякнута нечесністю, і ти не визнаєш правду, навіть коли вона стоїть прямо перед тобою та дивиться тобі в очі. Так от, коли ти цього не розумієш, я скажу тобі відверто: ви не можете, не смієте гратися зі смертю. Ви мусите зараз же піти з нами. Я зв'яжуся з лордом Ізраелем, і за декілька хвилин ви вже будете під захистом мурів його фортеці.
Ліра відчула, як у її грудях вибухає лють, і, нездатна стримуватися, тупнула ногою.
— Ви нічого не знаєте! — крикнула вона. — Ви не знаєте, що в мене в голові та на серці, чи не так? А я не знаю, чи ваш народ має дітей, чи, може, ви відкладаєте яйця — я б не здивувалася з цього, тому що вас не можна назвати щедрими, добрими чи чуйними. Ви навіть не жорстокі — це було б краще, адже якби ви були жорстокими, це означало б, що ви сприймаєте нас усерйоз, а не просто йдете з нами тому, що це вас улаштовує. О, хіба я можу вам довіряти! Ви казали, що допоможете нам, що ми все робитимемо разом, а тепер ви хочете нас зупинити… Це ви нечесні, Тіалісе!