Що впало, те пропало

— Не могли б ви залишити торби під вішалкою? — запитує Енді й посміхається. — Правила магазину.

— Звичайно, — каже Морріс. Він ставить торби на підлогу, знімає окуляри і, склавши дужки, кладе їх у кишеню сорочки. Потім знімає свою нову бейсболку й проводить рукою по короткому сивому волоссю на потилиці. Думає: «Бачиш? Старий дивак зайшов до магазину відпочити від спеки й трохи поритися в книгах. Хвилюватися нема за що».

— Ф’ю, ну й спека на вулиці. — Він знову напинає бейсболку.

— Так, а завтра, кажуть, буде ще спекотніше. Шукаєте щось конкретне? Я можу допомогти?

— Просто подивлюся. Хоча… Я й справді шукаю одну досить рідкісну книгу. Називається «Кати». Це детектив Джона Д. Макдональда. — У тюремній бібліотеці книги Макдональда мали великий попит.

— Добре його знаю! — жваво відгукується Енді. — Він написав усі ці книги про Тревіса Макгі, з назвами, у яких згадуються різні кольори. Він переважно виходив у м’яких палітурках, так? Я зазвичай не займаюся м’якими обкладинками, серед них дуже мало видань мають колекційну цінність.

«А як щодо записників? — думає Морріс. — А точніше, записників у молескінових палітурках. Такими ти займаєшся, жирний, злодійкуватий уїбане?»

— «Кати» виходила в твердій палітурці, — говорить він, оглядаючи полицю з книгами біля дверей. Поки що йому хочеться залишатися ближче до дверей. І до торби із сокиркою. — Це по ній знято фільм «Мис страху». Я б купив її, якби у вас знайшлася така в мінті. Здається, так ви, колекціонери, висловлюєтесь, коли стан книги ніби вона нова? Ну і, якщо ціна буде прийнятною, зрозуміло.

Енді захопився розмовою. А чому б ні? У нього рибка на гачку.

— У мене такої немає, але я із задоволенням пошукаю її для вас на «Букфайндері». Це база даних. Якщо вона є в списку, а Макдональд у твердій обкладинці швидше за все там є, тим паче, що по ній було знято фільм… і якщо це перше видання… я, імовірно, зможу отримати її до вівторка, найпізніше в середу. Хочете, щоб я перевірив?

— Хочу, — відповідає Морріс. — Тільки ціна має бути розумною.

— Природно, природно. — Смішок в Енді такий само жирний, як і його черево. Він опускає очі на екран ноутбука. Як тільки він це робить, Морріс перевертає табличку на дверях із «ВІДЧИНЕНО» на «ЗАЧИНЕНО». Він нахиляється й дістає з відкритої торби сокирку. Він іде вузьким центральним рядом, притискаючи її до ноги. Він не поспішає. Йому й не потрібно. Енді стукає по клавіатурі, уся його увага поглинена тим, що він бачить на екрані.

— Знайшов! — вигукує його давній приятель. — У Джеймса Грема є примірник, у відмінному стані, як нова, лише триста дол…

Він замовкає, коли лезо сокирки потрапляє спочатку в поле його периферичного зору, потім фронтального й центрального. Він підводить очі, обличчя витягнуте від шоку.