Оцеола, вождь семінолів [UK]

Настало Різдво. У цей час, хоч би де ти був: серед крижаних айсбергів півночі, у жарких тропічних рівнинах, на облавку корабля, у фортеці, навіть у в’язниці – однак хочеться провести свято якомога веселіше. І в нашому форті, як і всюди, справляли Різдво. Солдатів звільнили від навчальних занять, і тільки вартові несли дозорну службу. У ці дні щоденний раціон харчування був збільшений, і меню намагалися зробити якомога різноманітнішим. Різдвяний тиждень видався веселий.

Зазвичай в американській армії маркітантом стає шукач пригод, який щедро надає кредит офіцерам і позичає їм гроші. Під час свят і бенкетів він стає їхнім застільним товаришем. Саме таким був і маркітант форту Кінг.

Одного різдвяного дня він вирішив пригостити нас розкішним обідом – у форту ніхто не спромігся б улаштувати такий банкет. Запросили всіх офіцерів, серед них найпочеснішим гостем був агент. Банкет влаштували в будинку маркітанта, що стояв за огорожею форту, за сто ярдів, на краю лісу. Бенкет завершився надвечір. Більшість офіцерів вирішила повернутися в форт і там продовжити гуляння.

Агент і чоловік десятеро гостей – офіцерів та цивільних – ще трохи затрималися, аби розпити пляшечку-другу під гостинним дахом маркітанта. Я ж разом з іншими офіцерами повернувся у форт. Тільки-но ми сіли за стіл, як раптом з подивом почули шум і добре знайомий звук – різку рушничну пальбу. За пострілами до нас долинули дикі вигуки – бойовий клич індіанців. Ми відразу збагнули, що означають ці звуки – імовірно, ворог напав на форт. Швидко озброївшись, повискакували з казарми і тільки тоді здогадалися, що напали не на форт, а на будинок маркітанта. Його оточила юрба індіанців у повному бойовому розфарбуванні, з пір’ям у волоссі і військових нарядах. Вони здіймали зброю вгору і видавали пронизливий крик: «Іо-хо-єхі!». Час від часу лунали окремі постріли, і фатальна куля наздоганяла жертву, що марно намагалася врятуватися. Ворота форту були настіж розкриті, і солдати, що гуляли за частоколом, з криками жаху забігали у фортецю. Вартові пробували відкрити вогонь, але відстань до будинку маркітанта була завелика, і жодна куля не влучила в індіанців. Артилеристи кинулися було до знарядь, та з’ясувалося, що стайні, розташовані між фортом і будинком маркітанта, служили надійним укриттям для ворога. Раптово крики змовкли, і натовп смаглявих воїнів кинувся до лісу. За кілька секунд вони сховалися в гущавині, наче за помахом чарівної палички зникли з наших очей.