Оцеола, вождь семінолів [UK]

За наказом генерала я разом з кількома офіцерами відвідав місце битви. Офіційний звіт про ці відвідини буде кращим свідченням поведінки переможців:

«Загін майора Дейда був знищений уранці 28 грудня за чотири милі від табору, де він провів ніч. Він просувався колоною по дорозі й несподівано був атакований численними силами противника. Індіанці піднялися з пальмето і високої трави і здійснили блискавичний напад на загін. У хід були пущені мушкети, ножі й багнети. Зав’язався смертельний бій. Під час другої атаки індіанці вже користувалися мушкетами наших поранених і вбитих солдатів. Усі артилеристи загинули під перехресним вогнем ворога, гармати було захоплено, лафети[66]зламано і спалено. У сутичці брало участь багато негрів. Індіанці не зняли жодного скальпа. Негри ж, навпаки, з диявольською жорстокістю перерізали горло тим, чиї крики і стогони свідчили про те, що в них ще жевріє життя».

А ось інший офіційний рапорт:

«Ми підійшли до місця бою з тилу. Наш авангард уже було минув його, аж раптом командир і офіцери штабу побачили таку страшну картину, яку тільки можна уявити. Спершу ми помітили кілька зламаних і розкиданих ящиків, потім віз і двох мертвих волів, які наче спали під ярмом. Правіше, трохи осторонь, лежали троє коней. Через кілька кроків ми побачили щось на зразок трикутного бруствера. Усередині цього трикутника – з північного і західного боку – лежали зо тридцять трупів. Це були вже майже скелети, хоча на них ще висіли мундири. Вони лежали в тих позах, у яких їх заскочила смерть під час битви. Помираючи, деякі падали на тіла вбитих товаришів, але більшість лежали біля колод, головою до бруствера, крізь який вони вели вогонь; їхні тіла були розпластані паралельно. Мабуть, індіанці не чіпали убитих, лише з кількох людей було знято скальпи. Як зазначалося, це було справою рук союзників індіанців – негрів. Офіцерів легко можна було вирізнити: дорогі шпильки в краватках, золоті обручки на пальцях і гроші в кишенях – цього ніхто не чіпав. Ми поховали вісім офіцерів і дев’яносто вісім солдатів.

Слід зазначити, що напад скоєно не з-за скель, а на місцевості, порослій рідким лісом, де індіанці ховалися в пальмето і високій траві».

З цих донесень видно, що індіанці напали на загін Дейда не з метою грабежу або підступної помсти. Ні, ними керувало більш піднесена і безкорислива спонука – захист своєї землі, своїх вогнищ і домівок.

Перевага перед загоном Дейда полягала лише в тому, що індіанці ховалися в засідці і зуміли раптово напасти.

Поза сумнівом, майор був хоробрим офіцером, але йому бракувало якостей, необхідних хорошому командиру, особливо в боротьбі проти такого ворога. Він знав війну тільки теоретично, з книжок, як і більшість американських офіцерів. Майор не мав риси, якою були наділені всі великі полководці, – швидко пристосовуватися до обставин бою. Він вів свій загін неначе на парад. Тим самим наразив людей на страшну небезпеку, і зрештою його дії призвели до загибелі загону.