Вокс

Інші довколишні молотоголовці з фаланги і собі повихоплювали зазублені леза, буркочучи батальні клятви. На них сунули бойові зграї — ціла хвиля грудей, що перла на берегову кручу щитів, щоб розтрощити її на гамуз. Сорокухи були озброєні луками, піками, батогами та ціпами, але Тать знав, що найгрізніші — їхні лискучі дзьоби та пазурі.

Сорокушача хвиля бурхнула на щитову кручу і з несамовитим лементом відринула назад, заюшивши яскравою сорокушачою кров’ю передні лави гоблінів. Перед Татем тут і там з горловим харчанням падали навколішки молотоголовці і на мармизах їхніх малювалися шок і тихий подив: овва! та то ж наша кров слезить із-під нагрудників, то по наших шиях пройшлися сорокушачі кігті.

— Давай, Дуболоме! — хрипів Тать, кидаючись уперед, щоб заповнити собою прогалину в лаві. — Вони знову пруть!

Ще одна бойова зграя вдарила на фалангу молотоголовців — і розшарпала її на кавалки.

Тать упіймав на собі пронизливий погляд пари жовтих очей, обабіч злітали у повітря голови його сповойовників, тіла їхні грузько осідали долу, зачервонюючи дошки Чорнодеревного мосту. Дуболом зробив випад уперед, і по щиту його ковзнув гострий як лезо кіготь, на кілька вершків не доп’явшись до Татевої горлянки.

Тать заревів з люті й замахнувся Двоїлом-Розщепилом на здоровенну бойову сестрицю-сорокуху, що нависла над ним. Пістрява напасниця відхилилася ліворуч, і удар Двоїла-Розщепила прийшовся по її посестрі, що орудувала ціпом за її спиною.

Ззаду застогнав Дуболом, Тать обернувся і побачив, що нагрудник його напарника пробитий і звідти хвилями бурхає кров. Бойова сестриця-сорокуха рвійно обернулася — з її дзьоба спливала Дуболомова кров.

— НІ! — заячав Тать. Засліплений люттю, він блискавично і з такою скаженою силою махнув Двоїлом-Розщепилом, що розполовинив птахотвар, позбавивши її навіть примарної спромоги ударити вдруге.

Тать блимнув на Дуболома. Його друг був мертвий. Гобліна ошануло мстиве почуття.

— У-У-У-О-О-О-А-А-АИ — заревів він і ринув у саму гущу бою.