Вокс

Тим часом за його спиною прослизнули дві ніким не помічені постаті — одну зсутулену, підтримувала друга — перетяли Головний тунель і пірнули у водопропускну руру з протилежного боку.

— Схопити його! — скомандував Ватаг Титуґґ. Він стояв під дверима Великої бібліотеки, у які вже гупав великий таран.

Старого бібліотекаря оточила фаланга гоблінів-чубаїв. Алквікс завмер, відчуваючи на горлянці десятки гострющих списових жал. Крізь юрмища, що не переставали вливатися у Головний тунель, пробився присадкуватий молотоголовець, ухопив Алквікса, здійняв його над головою, поніс до бібліотечних дверей і брутально жбурнув під ноги Титуґґові. Ватаг усміхнувся.

— А ось і перша пташка. — Він повернувся до лав упрілих молотоголовців. Величезний таран, розгойдуючись над їхніми головами, раз по раз гримав у двері.

— А решта його родичів ховаються за цими благенькими дверми. Що ж, він з ними возз’єднається! Стане нашим бойовим знаменом!

Воєвода ляснув пальцями, і двійко плескатоголових прапороносців порвалися вперед, згребли Алквікса і припнули кощаве професорське тіло до високої тички, увінчаної різьбленим зображенням летючого хробака.

— В атаку! — заревів ватаг, коли старого бібліотекаря було піднято високо над ворушкою гоблінівською масою.

Молотоголовці ринули вперед і з такою скаженою силою гепнули стінобитним тараном у двері, що ті трісли, як сірник.

— Гобліни переможуть! — ревнув ватаг.

— Гобліни переможуть! — підхопило гоблінівське військо, вливаючись у Бібліотеку Великобуряної палати. — Гобліни переможуть!

Прикриваючись щільною стіною зімкнутих щитів, перші лави молотоголової сторожі, над якими високо здіймався прапор із летючим хробаком та Алквіксом, гунули вперед. Вони гупотіли Чорнодеревним мостом, а зверху і знизу цілі рої чубаїв та патлаїв, наїжачені списами і самострілами, заповнювали помости і Світляків міст.

Титуґґ із отаманами пройшли через потрощені ворота і роззирнулися.

— Щось мені невтямки, — буркнув ватаг і грізно зирнув на Алквікса. — Де бібліотекарі?

У старого діда вп’ялася тисяча гоблінівських очей. На мить запанувала мертва тиша. А тоді почувся тоненький, немічний Алквіксів смішок.

— Вони в безпеці! — прохихотів професор. — Бібліотеку врятовано! Слава Великій бібліотеці…

Тут на одному з навислих над головою помостів щось ворухнулося, і повітря протнув свистючий жовто-синій спалах. Потім — ще один. І в серце старого бібліотекаря встромилися дві стріли.

Онімілі з подиву, гобліни недовірливо вирячилися на знамено, де висів Алквікс із пониклою головою та закривавленими грудьми.

— Сорокушачі стріли! — зіпонув на все горло прапороносець, сварячись кулаком у бік помосту навпроти. — Сорокухи також спустилися сюди з…

Не встиг він доказати, як його шию проткнула стріла з яскравим оперенням. Гоблін упав навколішки, і з його розверстої рани бурхнула кров…