Перетинаючи кордони
- Автор:
- Серия: Доля короля #1
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Перетинаючи кордони». Краткое содержание книги:
Від автора.
Якщо волею випадку вас перенесе в чарівний інший світ, де мешкають благородні королі, відважні лицарі і могутні маги, не варто думати, що ви потрапили в казку. Позбувшись, як вам здається, усіх старих проблем, ви негайно наживете нові. Коли вже у вас в минулому житті все було не як у людей, то чому ж тепер щось має змінитися? У милому казковому королівстві цих самих проблем - тільки вирішувати встигай, а пригоди самі знаходять тих, хто лінується їх шукати.
- Він кудись пішов, - сказала Ольга. - Я його на вулиці зустріла.
- Ну ось, - пробурчав Елмар. - Доведеться самому тягнути спис в зброярню...
- Хочеш, я тобі допоможу? - тут же запропонувала Ольга.
- Та що я, сам не донесу? Давай свою сумку, підемо.
- Елмаре, ну можна я спис понесу, будь ласка!
Принц-бастард зміряв дівчину співчутливим поглядом, як робив завжди, коли вона демонструвала патологічну любов до зброї, і мовчки простягнув спис. Ольга радісно схопила важке древко двома руками, задерши зброю вістрям вгору, мало не покалічивши при цьому співрозмовника, і, щаслива, потягла спис в напрямку зброярні.
Поки Елмар протирав свій спис і ставив на місце, Ольга, роззявивши рота від захвату, досліджувала приміщення. Такої розкішної кількості зброї та обладунків вона зроду не бачила ні в якому музеї. Тут були мечі всіляких розмірів і конфігурацій, списи, сокири і щити, неймовірний лук в людський зріст, кілька комплектів обладунків... Вона зупинилася помилуватися парадними обладунками паладина - поліровані, блискучі золотом візерунків на небесно-блакитному тлі, вони були просто чудові. «І дуже повинні личити до синіх очей Елмара», - подумала Ольга і сама засміялася над своїми думками.
- Подобається? - запитав Елмар, закінчивши возитися зі списом і підходячи ближче. - Так, на парадах ми виглядаємо розкішно. Але для битви така краса не годиться.
- А які тут бойові? - закрутила головою Ольга.
Елмар показав.
- Пам'ятаєш, ти питала, чи бувають жінки-паладини? І я тобі сказав, що таких не буває в природі? Зрозуміла тепер чому?
- М-да... - тільки й змогла сказати Ольга. - І скільки ж все це добро важить?
- Не знаю, - знизав плечима принц-бастард. - Ніхто спеціально не зважував. Але в бойовому обладунку навіть мені злегка важкувато. От і уяви собі всю цю купу заліза на жінці.
Ольга зважила на руці пластинчату рукавичку, так як щось крупніше взяти не ризикнула, і тільки головою похитала. Потім негайно уявила такого собі людину-танка і поспівчувала потенційному противнику.
- Елмаре, - запитала вона, - а стільки заліза – це дійсно необхідно?
Принц сумно посміхнувся і, поманив її пальцем, попрямував у дальній кут приміщення, де було щось на зразок складу металобрухту. Там він підвівся навшпиньки і зняв з верхньої полиці високого стелажа бойовий шолом, точнісінько такий же, як той, що вона тільки що бачила, - важкий, з масивним забралом і щипаними залишками султана, зі скромним блакитно-золотим розписом, покритим бурими плямами. Тільки розколотий навпіл на потилиці.
- У деяких випадках, - зітхнув принц-бастард. - І цього буває мало. Можеш уявити силу удару?
- А чим це? - Здивувалася Ольга, не зводячи очей з понівеченого шолома.
- Хвостом дракона, - пояснив Елмар і поставив шолом на колишнє місце. - Я його на пам'ять залишив. Ти б бачила панцир, його взагалі в коржик зім'яло... Довелося розрізати на частини, щоб зняти. Уяви, що б від мене залишилося, коли б я був у чомусь, що легше.
- І уявляти не хочу! - Ольга обняла його за руку, так як вище дістати було важко, і потерлася щокою об могутній біцепс. - Елмаре, навіть подумати страшно, що б ми без тебе робили! Ой, а це що за дрючок такий здоровенний? Ось там, під стелею висить? Теж спис?
Елмар підняв очі до стелі.
- Штурмовий спис, - коротко пояснив він. - На дракона.
- Слухай, а як взагалі таку звірину можна вбити? Та ще списом?
- Можна, ми командою вбили чотири штуки, поки не попалися...
- Серйозно? Елмаре, а як виглядає дракон?
Принц-бастард сумно подивився на неї через плече і коротко відповів:
- Страшно.
- Ой, а це що? Павутинка сіла, чи що? - Ольга провела пальцем по плечу Елмара, намагаючись зняти павутину, і зрозуміла, що це зовсім не сторонній предмет, а просто тонка біла смужка на шкірі. А трохи далі ще одна, трохи ширше і коротше. І на спині, під лопаткою... - Ні, Елмаре, ай правда, що це за смужки?
- Як що? Шрами. Просто добре ліковані, ось їх і не видно, поки не придивишся.
- Правда? Дійсно, здаля навіть не видно... А тут, уздовж хребта, через всю спину дуже чіткий рубець. Це погано лікували, так? А хто ж це тебе так розпластав?
- Погано лікований шрам у мене є в іншому місці, вовк в дитинстві вкусив, - пробурчав Елмар. - Тільки це місце я тобі не покажу. А на спині... Це від операції на хребті. Придворні містики теж непогано лікували, але не так добре, як Шанкар. Ось і залишився рубець.
- Ой... ну хто мене за язика тягнув... Елмаре, пробач, будь ласка, я не хотіла нагадувати, саме вийшло... - Ольга знову стиснула його руку і потерлася щокою о біцепс. - Не сумуй. Не треба. Ти і так який день сам не свій ходиш, а Азіль переживає... Елмарчіку, миленький, ну як нам тебе розвеселити? Хочеш, ми з тобою знову нап'ємося і я тобі вірші почитаю? А хочеш, пісні поспіваємо? А може, тобі чогось смачненького хочеться? Хочеш, я тобі тортик спечу? Тільки не плач, будь ласка! Такі великі хлопчики не плачуть!