Гаррі Поттер і келих вогню

— Дякую, паничу Гаррі Поттер, дякую, — промовив ельф, задихаючись і потираючи лоба.

— Тобі треба потренуватися, — сказав Гаррі.

— Потренуватися?! — злісно запищала Вінкі. — Добі, тобі має бути соромно! Таке казати про своїх господарів!

— Вінкі, вони мені більше не господарі! — виклично сказав Добі. — Добі більше не турбує, хто що думає!

— Ох, Добі, який же ти поганий ельф! — простогнала Вінкі, знову заливаючись слізьми. — Мій бідолашний містер Кравч, що він там робити без Вінкі? Я йому потрібна, йому потрібна моя допомога! Я дбати про містера Кравча цілісіньке життя, а переді мною це робити моя мама, а ще перед нею — бабуся... ох, що б вони сказати, якби знали, що Вінкі звільнено? Ох, сором, сором! — вона заховала обличчя в спідничку й заридала.

— Вінкі, — твердо мовила Герміона. — Я впевнена, що містер Кравч прекрасно дає собі раду й без тебе. Ми його бачили...

— Ви бачити мого хазяїна? — затамувавши подих, підвела мокре від сліз обличчя Вінкі й витріщилася на Герміону. — Ви бачити його тут, у Гоґвортсі?

— Так, — підтвердила Герміона. — Він і містер Беґмен — судді на Тричаклунському турнірі.

— Містер Беґмен теж? — запищала Вінкі, і, спантеличивши Гаррі (а також, судячи з їхніх виразів облич — і Рона з Герміоною), знову набрала розлюченого вигляду. — Містер Беґмен поганий чарівник! Дуже поганий чарівник! Мій хазяїн його не любити, ох, не любити! Ніскілечки!

— Беґмен — поганий? — запитав Гаррі.

— О, так, — люто закивала головою Вінкі. — Мій хазяїн дещо Вінкі розповідати! Але Вінкі нікому нічого не казати... Вінкі... Вінкі вміє берегти таємниці свого хазяїна...

І на неї знову накотилися сльози. Чутно було, як вона жалібно хлипає в куцу спідничку:

— Бідний хазяїн, бідненький хазяїн, немає вже Вінкі, щоб йому допомагати!

Більше з Вінкі не вдалося витягти жодного осмисленого слова. Її лишили плакати, скільки хоче, і допили чай. Добі тим часом радісно базікав про життя вільного ельфа і про плани щодо зароблених грошей.

— Паничу Гаррі Поттер, Добі купить собі светра! — щасливо повідомив він, вказуючи на свої голі груди.

— Добі, я от що тобі скажу, — обізвався Рон, якому, здається, дуже сподобався цей ельф. — Я віддам тобі той, що мама зараз мені плете. На Різдво вона завжди дарує мені светра. Ти не маєш нічого проти темно-бордового кольору?

Добі аж засяяв.

— Ми можемо його трохи зменшити, щоб був якраз на тебе, — сказав йому Рон, — він гарно пасуватиме до твого чохла для чайника.

Коли вони вже готові були йти, на них навалилися ельфи, пропонуючи набрати з собою нагору різних наїдків. Герміона відмовилася, з болем дивлячись, як вони кланяються й роблять реверанси. Зате Гаррі з Роном напхали в кишені кремових тістечок та пиріжків.

— Дуже дякуємо! — сказав Гаррі ельфам, що товклися біля дверей, бажаючи друзям на добраніч. — Бувай, Добі!

— Паничу Гаррі Поттер... чи Добі може часом вас провідувати? — невпевнено поцікавився Добі.

— Певно, що можеш, — відповів Гаррі, і Добі засяяв.

— Знаєте що? — сказав Рон, коли він, Герміона та Гаррі, покинувши кухню, підіймалися сходами до вестибюлю. — Усі ці роки мене вражало, як Фредові й Джорджу вдається цупити з кухні їжу, а виявилося, що це зовсім неважко! Ельфи аж зі шкури пнуться, щоб її роздавати!

— Думаю, на краще ці ельфи не могли й сподіватися, — сказала Герміона. — Маю на увазі те, що Добі прийшов сюди працювати. Інші ельфи побачать, як прекрасно бути вільним, і незабаром до них дійде, що й вони хочуть волі!

— Будемо сподіватися, що вони не приглядатимуться до Вінкі, — озвався Гаррі.

— Вона повеселішає, — відказала Герміона з деяким сумнівом у голосі. — Коли мине шок, і вона призвичаїться до Гоґвортсу, то побачить, що без того Кравча їй набагато краще.