Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Тут і там на порозі сиділи зіщулені обшарпані люди. Він чув, як вони стогнали й канючили у випадкових перехожих гроші, запевняючи, що вони справжні чаклуни. Один з них мав закривавлену пов'язку на оці.

Коли друзі йшли по вулиці, жебраки, забачивши Герміону, мовби розчинялися перед нею, натягуючи на обличчя каптури й щодуху тікаючи. Герміона здивовано дивилася їм услід, аж поки дорогу їй не заступив, накульгуючи, той чоловік з закривавленою пов'язкою.

— Де мої діти?! — заревів він, показуючи на Герміону. Його голос був надтріснутий, пронизливий і знавіснілий. — Де мої діти?! Що він з ними зробив? Ти знаєш, ти знаєш!

— Я… я справді… — розгубилася Герміона.

Чоловік кинувся на неї й потягся до горла. Тут щось бахнуло — і спалах червоного світла жбурнув його спиною на землю, вже непритомного. Рон стояв з чарівною паличкою напоготові, а на обличчі навіть з—під бороди проступав шок. З вікон будинків, що оточували вуличку, почали висовуватись обличчя, а зграйка заможних на вигляд перехожих, підібгавши мантії, прискорили ходу, щоб зникнути з місця події.

їхня поява на Алеї Діаґон привернула стільки зайвої уваги, Що Гаррі навіть подумав на мить, чи не краще було б звідси забратися й розробити якийсь інший план. Та не встигли вони ступити й кроку чи хоч би порадитись, що робити, як за їхніми спинами хтось закричав.

— Та це ж мадам Лестранж!

Гаррі миттю розвернувся, а Ґрипхук ще міцніше стис йому шию. До них наближався високий худий чаклун з гривою сивого пелехатого волосся та довгим гострим носом.

— Це Траверс, — прошепотів у вухо Гаррі ґоблін, проте Гаррі зразу й не згадав, хто такий Траверс. Герміона пихато витяглася й запитала якомога презирливіше:

— Що тобі треба?

Принижений Траверс зупинився як укопаний.

— Це ще один смертежер! — просичав Ґрипхук, і Гаррі боком підсунувся до Герміони, щоб повідомити їй на вухо цю інформацію.

— Я просто хотів привітатися, — холодно пояснив Траверс, — та якщо моя присутність недоречна…

Гаррі тепер упізнав його голос. Це був один з тих смертежерів, що їх викликав до себе додому Ксенофілій.

— Ні—ні, що ти, Траверсе, ні, — швидко заперечила Герміона, намагаючись виправити помилку. — Як твої справи?

— Мушу визнати, Белатрисо, що не сподівався тебе тут побачити.

— Справді? Чому? — запитала Герміона.

— Ну, — закашлявся Траверс, — я чув, що всіх мешканців маєтку Мелфоїв не випускають з будинку після тієї… е—е… втечі.

Гаррі потерпав, щоб Герміона не втратила самоконтроль. Якщо це правда, і Белатриса не повинна з'являтися на людях…

— Темний Лорд прощає тим, хто вірою й правдою служив йому в минулому, —відповіла Герміона, чудово імітуючи Белатрисину манеру зверхньо говорити. — Мабуть, Траверсе, твої заслуги перед ним не такі видатні, як мої.

Ці слова образили смертежера, та підозріливості на його лиці поменшало. Траверс глянув на чоловіка, якого щойно приголомшив Рон.

— Він тебе скривдив?

— Це вже не має значення, він більше не посміє, —холодно зронила Герміона.

— З цими безпаличниками є трохи мороки, — пожалівся Траверс. — Я нічого не маю проти, щоб вони сиділи й жебрали, але на тому тижні одна така набралася зухвальства просити, щоб я захистив її в міністерстві. "Я відьма, сер, я відьма, дозвольте це довести!" — перекривив він писклявим голосом. — Неначе я такий дурний, щоб дати їй свою чарівну паличку… До речі, Белатрисо, — запитав Траверс з цікавістю, — а чиєю паличкою ти зараз користуєшся? Я чув, що твоя власна…

— Моя паличка зі мною, — холодно урвала його Герміона, показуючи Белатрисину чарівну паличку. — Не знаю, Траверсе, де ти нахапався цих пліток, але тебе явно дезінформували.

Траверса це трохи спантеличило, і він повернувся до Рона. —Хто твій супутник? Я його не впізнаю.

— Це Драґомир Деспард, — відповіла Герміона. Вони вирішили, що Ронові найкраще буде прикинутися чужоземцем. — Він майже не розмовляє англійською, але симпатизує Темному Лордові. Прибув сюди з Трансільванії ознайомитися з нашим новим режимом.

— Справді? Як ся маєш, Драґомире?

— Ся маш, — відповів Рон, простягаючи руку.

Траверс неохоче, двома пальцями, відповів на потиск, наче боявся забруднитися.

— То що це вдосвіта привело тебе й твого… е—е… супутника на Алею Діаґон? —поцікавився Траверс.

— Треба зайти в "Ґрінґотс", —пояснила Герміона.

— На жаль, мені теж, — сказав Траверс. — Гроші, кляті гроші! Без них не прожити, але мушу зізнатися, мене засмучує необхідність спілкування з нашими довгопалими друзями.

Гаррі відчув, як на мить стислися в нього на шиї Ґрипху—кові пальці.

— Ідемо?—Траверс жестом запропонував Іерміоні йти далі.

Герміоні хоч—не—хоч довелося простувати з ним звивистою брукованою вуличкою аж туди, де над маленькими крамничками височів сніжно—білий "Ґрінґотс". Рон плентався поруч, а Гаррі з Ґрипхуком ішли ззаду.

Ще тільки пильного смертежера їм бракувало! А найгірше було те, що Траверс, який крокував поруч з, як він гадав, Белатрисою, не давав Гаррі змоги поспілкуватися з Герміо—ною чи Роном. Вони аж надто швидко дійшли до мармурових сходів перед великими мідними дверима. Як і попереджав Ґрипхук, замість одягнутих у лівреї ґоблінів, що зазвичай стояли обабіч входу, банк тепер охороняли два чаклуни з довгими й тонкими золотими прутиками в руках.