Пригоди Шерлока Холмса. Том IV
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #4
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0451-8
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том IV». Краткое содержание книги:
Цей том — останній із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про Шерлока Холмса.
Кімната, до якої Ферґюсон нас завів, була великою вітальнею в середній частині будинку. Тут, у величезному старомодному каміні з залізними ґратцями, на яких стояло: «1670», яскраво палали грубі поліна.
Роззирнувшись довкола, я побачив у кімнаті суміш різних епох та стилів. Наполовину обшиті дубом стіни походили, напевно, з часів фермера-йомена[38], що побудував цю садибу в сімнадцятому столітті. Але їхній горішній край оздоблював ряд підібраних зі смаком сучасних акварелей, а вище, там, де замість дуба був новий жовтий тиньк, розташувалася чудова колекція південноамериканського знаряддя та зброї, — її, безперечно, привезла з собою перуанська леді, що тепер сиділа, зачинившись у кімнаті нагорі. Холмс рвучко підхопивсь і з жвавою цікавістю, що була така притаманна його допитливому розумові, уважно оглянув колекцію. Коли ж він повернувся до нас, очі його були сповнені задуми.
— Овва! — раптом вигукнув він. — А це що таке?
В кутку лежав у кошику спанієль. Він поволі підвівся й, важко ступаючи, підійшов до господаря. Задні його ноги рухалися якось непевно, а хвіст волочився по підлозі. Собака лизнув Ферґюсонові руку.
— Ви про що, містере Холмсе?
— Та от собака. Що з ним сталося?
— Навіть ветеринар не може зрозуміти. Якийсь параліч. Гадає, що це менінгіт. Але хвороба вже минає. Скоро все буде гаразд, — чи не так, Карло?
Опущений хвіст собаки мляво поворухнувся на знак згоди. Його сумні очі зупинялися то на одному, то на іншому з нас, — він розумів, що йдеться про нього.
— Це сталося несподівано?
— За одну ніч.
— Як давно?
— Місяців чотири тому.
— Дуже дивно. І надзвичайно цікаво.
— Що ви побачили в цьому цікавого, містере Холмсе?
— Підтвердження всіх моїх здогадів.
— Ради Бога, скажіть, що у вас на думці, містере Холмсе! Для вас це, можливо, лише цікава розумова загадка, але для мене — питання життя і смерті! Дружина-вбивця... дитина в небезпеці! Годі гратися зі мною, містере Холмсе. Адже для мене це так серйозно!
Довготелесий регбіст увесь тремтів. Холмс лагідно поклав йому на плече руку.
— Боюся, містере Ферґюсоне, що будь-яке закінчення цієї справи завдасть вам болю, — мовив він. — Намагатимуся щадити вас, наскільки зможу. Поки що нічого не можу сказати, але сподіваюся, що перш ніж залишу цей дім, повідомлю вам дещо певне.
— Дай Боже! Вибачте, джентльмени, але я піду нагору до дружини й подивлюся, чи там усе без змін.
Його не було кілька хвилин, і Холмс тим часом знову заходився оглядати рідкісні речі на стіні. Коли наш господар повернувся, з обличчя його було видно, що нагорі все залишилося, як було. З собою він привів худорляву, високу, смагляву дівчину.
— Чай готовий, Долорес, — мовив Ферґюсон. — Простеж за тим, щоб господині нічого не бракувало.
— Господиня хворий! — вигукнула дівчина, позирнувши повними обурення очима на господаря. — Вона не просити їсти. Вона хворий. Вона потрібний лікар. Я боялася бути сам з господиня без лікар.
Ферґюсон запитально глянув на мене.
— Дуже радий стати вам у пригоді, — сказав я.
— Чи прийме твоя господиня доктора Ватсона?
— Я вести доктор. Я не питати можна. Вона потрібний доктор.
— Тоді я негайно піду з вами.
Я пішов за дівчиною, що аж тремтіла з хвилювання, піднявся сходами й опинився в старому коридорі. В кінці його видніли важкі, окуті залізом двері. Мені спало на думку, що якби Ферґюсон забажав проникнути до дружини силоміць, йому це не вдалося б із першої спроби. Дівчина вийняла з кишені ключ, і грубі дубові двері рипнули на старих завісах. Я опинився в кімнаті, й дівчина, швидко увійшовши слідом, замкнула за собою двері.
В ліжку лежала жінка, — безперечно, в сильній гарячці. Вона була майже непритомна, та тільки-но я увійшов, розплющила свої втомлені очі й зі страхом поглянула на мене. Побачивши чужого, вона неначе заспокоїлась і, зітхнувши, знов поклала голову на подушку. Я підійшов ближче, сказав кілька заспокійливих слів; вона лежала нерухомо, поки я лічив їй пульс і міряв температуру. І те, й те було в неї вище норми, але, як на мене, все це спричинив нервовий струс, а не якась хвороба.
38
Йомен — у середньовічній Англії власник вільної земельної ділянки.