Моя сім'я та інші звірі
- Автор: Даррелл Джеральд
- Язык: украинский
- Переводчик: Людмила Гончар
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «Моя сім'я та інші звірі». Краткое содержание книги:
— Давай мені банку, мастер Джеррі,— прогримів він,— і чекай тут. Я скоро повернусь.
Дідок з бакенбардами впустив Спіро у браму, і вони обидва зникли за кущами. За півгодини Спіро з’явився знову, ввесь мокрий як хлющ, притискуючи до своїх могутніх грудей банку з водою.
— Тримай, мастер Джеррі,— сказав він, передаючи мені банку.
Всередині плавало п’ять тлустих блискучих золотих рибок!
Нетямлячись од радощів, я сердечно дякував Спіро.
— Ну, все гаразд,— мовив він, заводячи мотор.— Тільки нікому анічичирк, ясно?
Я запитав, хто дав йому рибок і чий це сад.
— Яка тобі різниця? — насупив брови Спіро.— Краще пильнуй, щоб про це ніхто не довідався, жодна жива душа.
І лише через декілька тижнів під час прогулянки з Теодором я знову випадково надибав на ту чавунну браму й поцікавився, хто там живе. Теодор розповів мені, що це палац, де зупиняється король Греції (або члени королівської родини), коли відвідує острів.
Моє захоплення Спіро не знало меж: прорватися до палацу й поцупити з королівського ставка золотих рибок — хіба ж це не видатний подвиг! Окрім того, престиж самих рибок в моїх очах зріс до неймовірних висот, на їхні тлусті тільця падав додатковий блиск, а вони собі спокійнісінько плавали між водяними черепахами.
Події того дня бурхливо розгорталися з самого ранку. Після снідання я помчав подивитись на золотих рибок, і — о жах! — двох з них вже не було. Вчора на радощах я геть-чисто забув, що і черепахи, і водяні вужі інколи полюбляють поласувати такою-от пухкенькою рибкою.
Довелося тимчасово відсадити рептилій в бляшанки з-під гасу. Поки я чистив та годував Сорок і Алеко, розмірковуючи про біологічну несумісність риб з рептиліями, надійшов час ленчу. Ось-ось могли з’явитися перші гості. Я підійшов до свого впорядкованого ставка і раптом з жахом побачив, що хтось виставив банку з вужами на осоння. Мляві, перегріті сонцем плазуни лежали на поверхні води. В першу мить я навіть злякався, що вони вже здохли. Ясна річ — тільки невідкладна допомога могла врятувати їх. Схопивши банку, я метнувся в дім. Мама була на кухні, втомлена й неуважна, вона час від часу відривалася від каструль, щоб відігнати чотириногих кавалерів, які знову обсідали Додо.
Я розповів про халепу і додав, що єдиний рятунок для вужів — де тривале перебування в прохолодній воді. Чи можна помістити їх у ванну на годинку?
— Так, синку. Гадаю, це допоможе. А проте, все ж таки попитай, чи нікому зараз не потрібна ванна. І не забудь потім зробити дезинфекцію, добре?
Я наповнив ванну чудовою прохолодною водою і обережно опустив туди вужів. За кілька хвилин вони почали проявляти виразні ознаки життя. Зрадівши, я лишив їх відмокати у воді, а сам пішов нагору перевдягатись. На зворотному шляху я завернув на веранду, щоб оцінити стіл, накритий у тіні виноградного листя. І уздрів таку картину: в центрі столу, на дуже гарній вазі з квітами сиділи Сороки, злегка похитуючись сюди-туди. Кров захолола мені в жилах. Ножі й виделки були розкидані, вершкове масло порозмазуване по тарілках, і масні відбитки пташиних лапок розбігались по всій скатерці. Перець та сіль досить ефектно оздоблювали уламки розбитої соусниці з гострим соусом чатні. І на довершення всього незрівнянні Сороки перекинули на святковий стіл глечик з водою.
Але щось явно підозріле в поведінці злочинниць насторожило мене. Замість якнайскоріше дременути геть, вони сиділи серед знівечених квітів, ритмічно погойдуючись та обмінюючись благодушними зауваженнями. Очі в них палали нездоровим вогнем. Одна з Сорок, з квіткою в дзьобі, втупила в мене закоханий погляд, тоді хиткими кроками продибала по столу і, втративши рівновагу, важко гепнулась додолу. її товаришка хрипло хихикнула, засунула голову під крило й солодко задрімала. Мене спантеличила така загадкова поведінка птахів. Коли раптом я завважив на підлозі розбиту пляшку пива. Ага, он воно що: Сороки влаштували тут собі власну гулянку і впилися до очманіння.
Доволі легко я зловив їх, хоч та, яка лишилась на столі, зробила спробу заховатись під масною серветкою, вдаючи, що її там нема. Доки я стояв, тримаючи Сорок і міркуючи, чи не можна як-небудь тихцем сунути їх назад у клітку, а потім зробити вигляд, буцімто ти нічого не знаєш, на веранду ввійшла мама з соусницею в руках. Заскочений, сказати б, на гарячому, я вже не міг звернути все на різкий порив вітру або на пацюків або придумати ще якусь вірогідну причину розгардіяшу. Отже, нам з Сороками доведеться відповідати за все.