Моя сім'я та інші звірі
- Автор: Даррелл Джеральд
- Язык: украинский
- Переводчик: Людмила Гончар
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «Моя сім'я та інші звірі». Краткое содержание книги:
Гора нашого майна височіє на митниці, а поряд стоїть ми ми і брязкотить великою зв’язкою ключів. Всі решта чекають на вулиці, під сліпучим сонцем, розмовляють з Теодором і Кралевським, які прийшли нас проводжати. Появився митник і помітно спохмурнішав, уздрівши гору багажу з кліткою нагорі, звідки на нього злорадісно глипали Сороки. Мама нервово всміхались, перебираючи пальцями ключі. Вигляд у неї був як у контрабандиста коштовностями. Митник подивився на маму, потім ми багаж, тугіше затягнув ремінь і насупився.
Це все ваше? — запитав він для певності.
Так, так, все моє,— прощебетала мама, дзенькнувши ключами.— Треба що-небудь відімкнути?
Митник зосереджено міркував.
— Увасес нову одюг? — спитав він.
— Не розумію,— сказала мама.
— Увасес нову одюг?
Мама у відчаї пошукала очима Спіро.
— Вибачте, я не зовсім уловила...
— Увасес нову одюг... нови одюг?
Мама розгублено всміхнулась.
— Пробачте, ніяк не можу...
Митник уп’яв у неї сердитий погляд.
— Мадам,— сказав він грізно,— ви говорите англіскі?
— О так! — зраділа мама від того, що нарешті зрозуміли його.— Так, трохи.
Від гніву митника її врятував своєчасний приїзд Спіро. Обливаючись потом, він увірвався до митниці, заспокоїв маму, пояснив митнику, що в нас багато років не було ніякого нового одягу, і за одну мить багаж опинився на пристані. Затим взяв у митника шматок крейди і власноруч позначив увесь багаж, щоб надалі не було жодних непорозумінь.
— Не кажу прощавайте, а тільки до побачення,— пробурмотів Теодор, тиснучи кожному з нас руку.— Сподіваюсь, ви знову повернетесь сюди... гм... невдовзі.
На все добре, до побачення,— м’яким голосом виспівував Кралевський.— Ми з нетерпінням чекатимемо вашого повернення. Клянусь Юпітером! І бажаю вам якнайліпше провести час в добрій старій Англії. Саме те, що треба!
Спіро мовчки потиснув усім руки, а потім стояв і дивився на нас, як завжди, насупивши брови, і крутив у руках кепку.
— Ну, давайте прощатись,— почав він, але голос його раптом затремтів.
Рясні сльози зблиснули в нього на очах і градом покотились по зморшкуватих щоках.
— Слово честі, я не збирався плакати,— схлипував він, зітхаючи всіми своїми могутніми грудьми.— Але я буцімто прощаюсь з ріднею. Мені здається, що ви мої родичі.
Коли пароплав вийшов у відкрите море і острів Корфу розчинився в ряхтливому перлистому мареві, чорна туга облягла наші серця і не відпускала до самої Англії. Закіптюжений поїзд мчав з Бріндізі в Швейцарію. Ми сиділи в мовчанні, нікому не хотілося розмовляти. Вгорі, на сітці для багажу, заливались в клітках зяблики, скрекотали Сороки, часом Алеко видавав свій журливий крик. Внизу, біля наших ніг, хропіли собаки.
На швейцарському кордоні до вагона увійшов страхітливо вишколений чиновник і перевірив наші паспорти. Він повернув їх мамі разом з невеличким формуляром, без усмішки вклонився і лишив нас наодинці з нашим сумом. По якімсь часі мама глянула на заповнений чиновником бланк і заціпеніла.
— Ви тільки подивіться, що він тут написав! — вигукнула вона обурено.— Ну й нахаба!
Ларрі зазирнув у бланк і пирхнув.
— Це тобі кара за те, що ти поїхала з Корфу,— сказав він.
На маленькій картці, в графі «Опис пасажирів», акуратним крупним почерком було виведено: «Мандрівний цирк і штат службовців».
— Треба ж таке написати! — все ще гарячкувала мама.— Далебі, яких тільки диваків нема на світі.
Поїзд мчав нас до Англії.