Вовк-тотем

Коли вони повернулися до юрти, було вже далеко за південь. Чень Чжень повісив сумку з вовченятами на округлу стіну юрти і вони всі четверо розсілися навколо вогню, щоб підігріти чаю, поїсти м'яса й вирішити, що робити далі з малюками.

— А що тут обговорювати? — запитав Дорж. — Ось вип'ємо чаю і подивитесь — за дві хвилини все буде покінчено.

Чень Чжень розумів, що насувається розв'язання найбільш діткливого для нього питання — про можливість узяти на виховання вовка. Від самого початку, коли тільки в нього виникла ця думка, він уже знав, що такий вчинок неодмінно наштовхнеться на спротив майже всіх чабанів, політруків і молодої інтелігенції. Вигодувати вовка — великий злочин, породжений підступними й злими замислами, з якої точки зору на це не дивись — політики, віросповідання, релігії, міжнаціональних відносин чи психології, виробництва чи безпеки. На початку «культурної революції» в пекінському зоопарку стався випадок, коли працівник закладу помістив у клітку до тигреняти, якому не вистачало молока, собаку, яка змогла його вигодувати, і це перетворилося тоді на велике політичне питання: казали, що це — проповідування реакційної теорії примирення класів, а працівника зоопарку почали ретельно перевіряти й критикувати. Тож якщо вигодувати вовка поряд з вівцями, коровами й домашніми собаками, чи це не буде відверте змішання «свого» і «чужого» й навіть визнання ворога другом? У степу вовк — це ворог чабанів, але разом з тим дух і тотем, який викликає змішане почуття поваги й остраху в них, особливо в чабанів старшого покоління, оскільки вважається носієм їхніх душ на небо. Однак духу чи тотему б'ють поклони, хіба ж можна його вигодувати вдома, мов собаку чи раба? Якщо ж подивитись із точки зору релігійної психології або безпеки виробництва, то це — те саме, що змію на грудях пригріти. І ще: якщо взятися вигодувати вовка, чи Старий Біліґ не відмовиться більше й знатися з ним, сином ханьців?

Однак Чень Чжень жодним чином не мав намірів якось спрофанувати душу чи релігійні почуття монголів. Навпаки, саме тому, що він відчував велику повагу до вовка як тотема монголів і був пристрасно захоплений глибоко таємничою темою вовків, він з кожним днем все більше хотів виростити вовченя. Зазвичай вовки ховаються від людей, тож якщо він не вигодує власноруч справжнього живого вовка, який завжди буде в межах досяжності, тоді його знання про вовків так і залишаться на рівні містичних народних оповідок або знань пересічної людини, а то й, ще гірше, в межах національних упереджень ханьців, які люто ненавидять вовків. Починаючи з їхньої групи молоді, яка раніше, ще в 1967 році, полишила Пекін, велика кількість людей з внутрішніх районів країни, а разом з ними і зброя та патрони звідти ринули в монгольський степ. Поголів’я степових вовків почало скорочуватися, тож за кілька років люди, можливо, уже й не зможуть знайти такої вовчої нори, в якій було б семеро цуценят. З іншого боку, в чабанів ніколи не здобудеш вовченя, потрібно тільки вловити його власноруч. Оскільки ж тепер йому це вдалося і він вловив кількох, він не міг більше чекати, а повинен був вигодувати одного з них. Однак, щоб не образити почуття інших чабанів, особливо старих, він повинен був вигадати причину, яку б вони змушені були прийняти.