Життя Дон Кіхота і Санчо

Проте мухи, блохи та комарі можуть нічого не боятися, бо ми ж бачимо — нам не до них: хай там які події з їхніми інтригами та плітками відбуваються в тому місті, про яке я пишу, чи існує якась інша можливість так чи інак і під тією або іншою назвою донести їх до нащадків, якщо не вдасться мені або комусь іншому, хто, як і я, кохає Дульсінею, змалювати їх, відзначивши тільки їхні універсальні та вічні характеристики?

Тисячу разів я казав собі та повторював, що найбільше та найтриваліше в мистецтві й літературі будувалося з обмежених матеріалів, і всім відомо, що, коли ми програємо в екстенсивності, ми виграємо в інтенсивності. Але річ у тому, що, виграючи в інтенсивності, ми також виграємо і в екстенсивності, хоч би яким парадоксальним це нам здавалося: і ми виграємо також у тривалості. Атом — вічний, якщо існує атом. Те, що належить одній людині, належить і всім людям; найіндивідуальніше є найзагальнішим. І я, зі свого боку, волію бути вічним атомом, аніж швидкоплинною миттю в історії Всесвіту.

Абсолютно індивідуальне є абсолютно універсальним, бо навіть у логіці ми ототожнюємо індивідуальні висловлювання з загальними. Методом виключення ми приходимо до суспільного договору Жан-Жака Руссо[91], до безперої двоногої істоти Платона[92], до homo sapiens Ліннея[93] або до вертикального ссавця сучасної науки, тобто до одного з визначень людини, яка не перебуває ні тут, ні там, ні в теперішньому часі, ні в минулому, не перебуває ні в якійсь певній точці простору, ні в якомусь певному часі, а тому є homo insipidus[94]. І тому, що більше й тісніше прив’язується діяльність людини до якогось обмеженого простору й обмеженого часу, то універсальнішим і тривалішим стає божественний подмух, який вихоплюється з її душі, — у міру того як вона поривається до вічності та нескінченності. Найбільшою брехнею історії є так звана всесвітня або універсальна історія.

Подивіться на Дон Кіхота: Дон Кіхот не поїхав до Фландрії і не сів на корабель, який би доправив його до Америки, він не брав участі в жодній із великих історичних подій свого часу, він мандрував лише по запилюжених дорогах своєї рідної провінції Ламанча, прагнучи допомогти всім, хто зустрічався йому на цих дорогах і хто потребував його помочі, він захищав скривджених і карав винних. Його серце підказувало йому, що, перемігши вітряки Ламанчі, він тим самим перемагав і всі інші вітряки у світі, а покаравши багатія Хуана Лантуха, він тим самим покарав усіх багатіїв, безжальних і жадібних. Бо не випадає сумніватися, що в той день, коли буде переможено цілком і повністю якогось лиходія, лиходійство почне зникати з лиця землі, й незабаром повністю зникне з неї.