Старо-світські батюшки та матушки
- Автор: Левицкий Иван Семенович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури "Дніпро"
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Старо-світські батюшки та матушки». Краткое содержание книги:
– Ой Онисіє Степанівно! Коли б часом з того чого не вийшло,– несміливо обізвався отець Харитін.– Ми собі розплодимо ворогів.
– Є вже їх і так доволі. Одним більше, одним менше,– все одно; за всі голови! Раз родила мати, раз і пропадати,– сказала Онисія Степанівна.
IX
Біда впала на голову отця Харитона несподівано. Отець Харитін вже постарівся, посивів і почав слабувати. Він став блідий та худий од клопоту, од важких довгих постів, що їх старі батюшки держали сливе аскетично. Перші його дочки повмирали, а менші поросли й вже трохи засиділись в паннах. Отець Харитін все кахикав, кородивсь на живіт і жалівся на кольки в боках і в грудях,– та й лічився орданською водою й херувимським ладаном: це були одні в його ліки.
Раз літом пройшла чутка, що по парафіях буде їздити архієрей, вікарій митрополита. Протопоп прислав отцю Харитонові архієрейський маршрут. В маршруті стояла й Вільшаниця.
– Ой боже мій! Ой господи! От тепереньки протопоп підставить мені стільчика! – говорив отець Харитін, бідкаючись.– Кажуть, архієрей опришкуватий і не любить старих батюшок.
– Чого ти бідкаєшся! Чи то ж ми зроду не бачили архієреїв? – говорила Онисія Степанівна.– Як приїде, то й поїде.
– А як він мене пережене на малу парафію, а в Вільшаницю посадить молодого, вченого? – сказав отець Харитін.
– Нехай передніше мене зсадить з парафії, та тоді садовить кого іншого. А мене зсадить не легенько,– сказала Онисія.
– Архієрей їде! Архієрей вже в Богуславі! В Богуславі буде снідати, а в Вільшаниці обідати! Готуйтесь, панотче Харитоне! Готуйте великий обід та вина, Онисіє Степанівно, для півчих, панотців та погоничів! – такі звістки передавали благочинні, панотці, станові, скачучи на конях в Богу слав, завозили дяки й диякони, викликані протопопом в Богуслав.
– Ой боже мій! Ой .що ж нам робити! З ким порадитись? Де тих дорогих вин достати? – бідкався отець Харитін, ходячи по хаті та кахикаючи.
– Іди лиш до церкви та поприбирай, а я заходжусь обід варити. Та пошли до титаря, щоб достав риби та поїхав в Богуслав за вином: не питиме ж архієрей нашої варенухи,– говорила Онисія Степанівна.
Прибігла титарка; поприбігали молодиці з усього кутка. В пекарні закипіла робота. На городі розклали багаття й приставили здорові горшки. Молодиці поназносили силу яєць, сира, сметани, курей та поросят. На подвір'ї піднявся шум та гвалт. Обід готували на півсотні ротів: півчих, дияконів, поліцейських, благочинних, панотців, ще й погоничів. Пан і собі звелів зготувать обід на кожний випадок.
На дзвіниці поставили чоловіків виглядать й веліли дзвонити в усі дзвони, як тільки на богуславському шляху з'явиться архієрейський поїзд. Два верховці були задля того ж поставлені на шляху за селом.
Опівдні на шляху піднялась здорова курява й з'явились три здорові вози. Чоловіки вдарили в дзвони. Здоровий дзвін був розбитий і гупав, неначе хто лупив молотком в розбитий чавун. Отець Харитін надів ризи й вийшов з причтом за браму в цвинтарі. Дзвони бренчали. Народ збігався до церкви й залив цвинтар, бо ще ніколи не бачив архієрея в Вільшаниці, одколи стояла Вільшаниця. Всі ждали. Отець Харитін ізнемігся од ждання й зблід. З дзвіниці крикнули, що три здорові повозки, які спускаються з горба на греблю,– то були три жидівські прездорові балагули з жидами.
Дзвони замовкли. Народ засміявся. Отець Харитін, блідий, як смерть, вернувся в церкву.
Через дві години знов з дзвіниці нагляділи здоровий поїзд. Знов задзвонили в дзвони. Народа зібралось ще більше. Отець Харитін знов вийшов з хрестом за браму. З-за гори виїжджали вози за возами. Поперед усіх катав на конях благочинний, за благочинним протопоп, за протопопом справник, за справником становий, а там далі три вози з півчими, один з дияконами, один з протодияконом та з кон-торщиком. На кінці всього поїзда з'явилась блискуча карета, запряжена дванадцятьма мужичими шкапами. За каретою тягся довгий поїзд з панотцями, що проводжували владику далі по тракту. Поїзд заставив увесь шлях коло церкви, зайняв вигон коло цвинтаря. Карета стала коло брами. Протопоп з благочинним підбігли до карети, одчинили дверці й вхопили попід руки архієрея. Архієрей, ще не старий, здоровий, огрядний, широкий в плечах та рум'яний на виду, вийшов з карети. На йому лисніла проти сонця шовкова фіолетова ряса, а на грудях блищала панагія та звізда. Протопоп щось сказав тихо архієреєві, скоса поглядаючи на отця Харитона. Отець Харитін як глянув на владику, та й перелякався, затрусився й стояв на одному місці, наче скам'янів.