Чотири танкісти і пес – 2
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #2
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 2». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
Янек розплющив очі й запитав слабким голосом:
– Стріляють?
– Живий! – заверещав Густлік мов божевільний. – Хай йому грець, живий!
Хлюннув рештою води Янекові в обличчя, посадив йото під стіною, обмотав голову мокрив рушником і лише після цього скочив на допомогу грузинові.
– Влізли?
– Один.
Єлень дивився, як під ударами снарядів валиться мур. Тепер німці не поспішали, боялися мін. Десантники ліниво пострілювали.
– Щось погане задумали…
Янек насилу підвівся, тримаючись за шершаву стіну. Похитав головою, поправив мокрого компреса. Повільно ступав, не відриваючи плеча од стіни, і став з гвинтівкою в руці біля третьої бійниці.
У цю ж мить з вікна на першому поверсі по бункеру хльоснув струмінь вогню. Танкісти відсахнулися од бійниць, бункер наповнився димом.
Густлік зірвався, кинувся до контактів, крутонув ключем од правої групи мін.
Стіни будинку розпалися і поховали вогнеметника разом з піхотинцями, які туди проникли. Але одночасно бункер відкрився самохідній гарматі, що причаїлася на полі за дорогою.
– Розлущитьі – крикнув Григорій після першого удару снаряда, поливаючи свинцем з кулемета передпілля, щоб не дати піхоті піднятися з землі.
– Або й ні, – відповів Густлік і, вхопивши два фаустпатрони, вибіг з бункера.
Саакашвілі й Кос почули ще один гарматний постріл, а потім важкий вибух біля гармати, від якого вона зрушила з місця. Але заледве здригнулися гусениці самохідки, як другий фаустпатрон ударив у її бічну броню, і гармату охопило полум'я.
– Не розлущить! – переможно гукав Густлік, вбігаючи назад до бункера, і ще більше зрадів, побачивши, що Кос веде вогонь із снайперської гвинтівки. – Стріляеві, Янеку? А я думав уже… Тьху, навіть не скажу, що думав.
Кос, ледь усміхаючись і заразом кривлячись, бо дуже боліла голова, стиснув Густлікові плече.
– Цеглою по голові дістав?
– Балкою, – пояснив Єлень. – Але я ж підігрів оту сковороду, га?
– Кепські справи, – сказав Янек.
– Але могло бути гірше, – посміхнувся Густлік.
– Відступають, – докинув Саакашвілі, спостерігаючи крізь бійницю, як одходить піхота й три машини дають задній хід.
– Ото ж то, – зажурився Кос- Стануть за радіусом дії фаустпатронів і битимуть снарядами в нашу шкаралупу, аж поки дощенту не розіб'ють.
На хвилину в бункері всі замовкли. Ще один постріл з гвинтівки, ще дві кулеметні черги й, підтверджуючи Янекові слова, рядом вибухнув снаряд, кинув піском і осколками в бійницю, відбив од стелі жменю камінців.
Чималий осколок ударив у Томашеву гармошку, що лежала в кутку, розсипав по бетонній підлозі куски клавішів і металеві частини. Єлень кинувся до неї, але розбита гармошка тільки безсило зітхнула.
– Грім би їх побив! – вилаявся Тустлік і запитав:- А ми що?
– Сам знаєш: повинні чекати.
Єдень поставив у кутку Гжесеву шаблю і Черешнякового рюкзака, поклав зверху ротмістрового кашкета, поправив, аби лежав рівно, і щось міркував.
– Вуха мені опухнуть, як про цю гармошку довідається, – буркнув собі під ніс, а потім, сівши навпочіпки біля Коса, порадив: – Янеку, а що як нишком до шлюзу, на баржу і за течією… Бо того сигналу, мабуть, не діждемося…
Два снаряди один за одним ударили в бункер, і на лівій стіні з'явилась невелика, але виразна тріщина.
Янек знав, що це означає швидку смерть, але на пропозицію Густліка заперечливо похитав головою. Підійшов до бійниці і подивився в поле. На першому плані мідним вогнем горіли «пантера» і самохідна гармата, два стовпи ясного диму підпирали безхмарне небо.
За одну ніч піхотинці вирили в захисній дамбі бліндаж для штабу полку, спішно замаскували очеретом і зів'ялим гіллям.
У бліндажі перебували кілька штабних офіцерів, радисти і телефоністи, а також командир полку, який хрипким голосом кричав у трубку:
– Я казав, що до світанку – то твоє. Лізь тепер по голій землі, повзи, а до насипу мусиш дійти… Що далі буде, то вже моя справа. Уперед, хай йому грець! «Борсук» і «Куниця» на вихідних позиціях, чекаємо на тебе.
Телефоніст зловив кинуту трубку.
– Давайте сюди радянського розвідника й того босого танкіста.
– Слухаю, – командир охорони штабу віддав честь і, одхиливши брезента, вийшов.
Полковник, не відриваючись од бінокля, дивився в оглядову щілину на плоскі луки передпілля, на будинки в місті, обрамлені зеленню й білим шумовинням розквітлих садів. Трохи далі ліворуч над обрієм здіймалися в неч бо два стовпи диму. Звідти долинав гуркіт гармат, які методично щось обстрілювали. А на лінії фронту було більш-менш спокійно – тріщали кулемети, вели вогонь дві або три батареї батальйонних мінометів.