Ті, що співають у терні [The Thorn Birds - uk]

Якби не було переїзду до великого будинку, то бідолашна Меґі страждала б ще сильніше, бо батько та хлопці, не допустивши її до таємного товариства «Захистимо маму» (напевне, тому що інстинктивно передчували більшу неохоту до участі з її боку) були переконані, що тепер Меґі має звалити на свої плечі обов’язки, які Фіона вважала несумісними з її новим статусом і недоречними. Але невдовзі виявилося, що місіс Сміт та служниці з готовністю розділили з Меґі ці обов’язки. Головним чином, огиду в Фіони викликала необхідність ходити за своїми наймолодшими синами, але місіс Сміт взяла на себе повну відповідальність за малюків із такою охотою та захватом, що Меґі й не подумала співчувати їй, а навпаки — відчула певне задоволення від того, що Джимсом та Петсі тепер цілковито займатиметься економка. Меґі теж співчувала матері, але не так безоглядно, як чоловіки, бо її відданість зазнала важкого удару: притаманне Меґі сильне материнське начало було глибоко ображене дедалі зростаючою байдужістю Фіони до Джимса та Петсі. «Коли у мене будуть власні діти, — міркувала вона, — я ніколи не любитиму одного з них сильніше за решту».

Ясна річ, життя у великому будинку відрізнялося від попереднього. Спочатку було якось дивно й незвично мати власну спальню, а жінки довго звикали до того, що їм тепер не треба перейматися хатньою роботою, як у будинку, так і надворі. Бо Мінні, Кет та місіс Сміт здатні були впоратися з усім — від прання й прасування до приготування їжі та прибирання, а коли їм пропонувалася допомога, вони страшенно лякалися. За добрі харчі та невеличку платню мандрівних робітників тимчасово реєстрували чорноробами в фермерських гросбухах; ці люди рубали дрова для печей, годували курей та свиней, доїли корів, допомагали старому Тому доглядати за прекрасним парком і виконувати найважчу частину прибирання.

Зв’язок з отцем Ральфом підтримував Педді.

«Прибуток з маєтності Мері сягає приблизно чотирьох мільйонів фунтів на рік завдяки тому, що “Мікар лімітед” є приватною компанією з більшістю активів у сталі, суднах та гірничо-видобувній справі, — писав отець Ральф. — Тому те, що я виділив вам, є краплиною у відрі Мері Карсон і складає навіть менше від десятої частини річного прибутку ферми Дрогеда. Нехай вас також не турбують несприятливі роки. Бо бухгалтерський баланс Дрогеди настільки позитивний, що я маю змогу платити вам з її прибутків без обмежень, якщо в тім буде необхідність. Тому гроші, які ви отримуєте, — це лише те, що ви заслужили, а компанії “Мікар лімітед” вони ніяк не стосуються. Ви отримуєте гроші з ферми, а не з компанії. Від вас я вимагаю лише чесно і вчасно вести фермерські документи, щоб не мати проблем з аудиторами».

Саме після отримання цього листа увечері, коли всі були вдома, Педді скликав у чудовій вітальні збори. Начепивши на носа вузькі окуляри в залізній оправі, він усівся у велике кремове крісло і зручно вмостив ноги на низеньку отоманку, а люльку поклав у коштовну попільницю.