Магічний ніж
- Автор: Пулман Филип
- Серия: Темні початки #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-743-9
- Переводчик: Сергій Савченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Магічний ніж». Краткое содержание книги:
Опинившись у скрутному становищі, англійський хлопчик Віл випадково знаходить шлях до іншого світу, де доля зводить його зі сміливою Лірою. Дівчинці дуже важко: вона мусить переховуватися від сил Зла, які намагаються знайти і знищити її. Але тепер у Ліри є новий товариш, зустріч з яким надихає її на нові подвиги. Діти знаходять справді дивовижну річ — магічний ніж, за допомогою якого можна робити вікна до інших світів. Вони мусять будь-що зберегти його, адже у протилежному випадку Всесвітові загрожує втрата рівноваги…
Щойно рідина цілком покрила відкриту рану, відьма притиснула до руки розварені трави та перев'язала її смуга шовку. Заклинання було накладено.
Усю решту ночі Віл міцно спав. У горах було прохолодно, і відьми прикрили його листям, до того ж його зігрівало тіло Ліри, котра згорнулася поруч із ним. Уранці Серафіна знову обробила рану, і хлопець з виразу її обличчя спробував здогадатися, чи загоюється його рука, але, очевидно, відьми добре вміли володіти собою — її обличчя було спокійним і безпристрасним.
Після сніданку Серафіна повідомила, що вночі відьми порадилися й вирішили, що позаяк вони прибули до цього світу, щоб відшукати Ліру та охороняти її, то вони допоможуть дівчинці в її новому завданні, а саме супроводять Віла до його батька.
Отже, вони вирушили, і більшу частину шляху все було тихо-мирно. Для початку Ліра звернулася до алетіометра і дізналася, що вони мають іти в напрямку далеких гір, ледь видних за великою затокою. Вони ніколи ще не підіймалися так високо в гори над містом, а тому й гадки не мали про обриси берега, а ті гори раніше були сховані за горизонтом. Але коли ліс рідшав або вони проходили поруч з урвищем, їм ставало видно порожнє синє море та високі голубі гори, що десь біля них знаходилася мета їхньої подорожі. Судячи з усього шлях мав бути довгим.
Вони майже не розмовляли. Ліра була зайнята спостереженням за життям лісу — від дятлів і білок до зелених трав'яних змійок, спини яких були прикрашені правильними ромбами, — а Віл витрачав усю свою силу на те, щоб просто рухатися. Ліра з Пантелеймоном постійно про нього говорили.
— Ми могли би по-простому спитати алетіометр, — сказав Пантелеймон. Вони підкрадалися стежкою до оленяти, яке мирно скубло зелень, бо Лірі закортіло дізнатися, як близько можна до нього підійти. — Ми не давали обіцянки ніколи ним не користатися. Крім того, ми могли б дізнатися все, що йому треба знати. Ми зробили б ці для нього, а не для себе.
— Не кажи дурниць, — відповіла Ліра. — Ми вчинили б те саме для себе, адже він не просив нас цього робити. Пантелеймон, ти надто любиш пхати носа у чужі справи!
— Ось як? Зазвичай ніс повсюди сунеш саме ти, а я лише попереджаю тебе, що цього робити не слід. Пам'ятаєш вітальню у Джордані? Я тоді не хотів туди заходити.
— А як ти гадаєш, якби ми цього не зробили, сталися б всі ці події чи ні?
— Звичайно, ні. Адже Ректор отруїв би лорда Ізраеля, і це був би кінець усьому.
— Мабуть, так воно і є… А ким, на твою думку, є батько Віла і чому він такий важливий?
— От і я про це! Ми могли б дізнатися це вмить!
Ліра замислилася.
— Колись я так і вчинила б, — сказала вона, — але, Пантелеймоне, гадаю, я поступово змінююсь.
— Нічого ти не змінюєшся.
— Це ти залишаєшся таким, яким був… Між іншим, коли я змінюся, ти вже не зможеш змінюватися. Ким ти тоді будеш?
— Сподіваюся, блохою.
— Хіба в тебе немає жодного відчуття щодо того, ким ти можеш стати?
— Та я й не хочу цього.
— Ти сердишся, тому що я не зробила того, що ти хотів!
Тут Пантелеймон обернувся на свиню та почав хрюкати, верещати і фиркати доти, доки дівчинка не розсміялася, і тоді перетворився на білку та почав стрибати по гілках у неї над головою.
— А ти як гадаєш, хто його батько? — поцікавився деймон. — Може, ми його вже колись зустрічали?
— Можливо. Але він мусить бути дуже важливою людиною, майже такою поважною, як лорд Ізраель. Інакше не може бути, адже ми знаємо, що наші дії дуже важливі.
— Звідки ми це можемо знати? — зауважив Пантелеймон. — Нам так здається, але чи так воно насправді? Ми вирішили дізнатися про Пил лише тому, що загинув Роджер.
— Ні, те, що ми робимо, дуже важливо, і ми це знаємо напевно! — гаряче вигукнула Ліра і навіть тупнула ногою. — І відьми це знають — хіба вони прилетіли сюди бозна-звідки лише тому, що хотіли допомогти мені та стати моїми охоронцями? А ми самі маємо допомогти Вілові відшукати його батька, і це надзвичайно важливо. Ти теж це знаєш, інакше ти не лизав би його, коли його було поранено. Між іншим, навіщо ти це зробив? Ти ж не питав у мене дозволу. Коли я це побачила, то не могла повірити власним очам.
— Я зробив це, бо в нього немає деймона, а тоді він був йому дуже потрібний. І якби ти розуміла все бодай наполовину так само гарно, як це тобі здається, ти б сама це знала.