Магічний ніж

— Пані, дозвольте поцікавитися, куди ви прямуєте? — спитав він.

— До намету.

— Боюся, вам туди не можна. В мене є наказ нікого туди не пускати.

— От і добре, — відповіла Мері. — Нарешті біля цього місця поставлено охорону! Але я з відділу фізичних досліджень — сер Чарльз Летром наказав мені провести попередній огляд цього об'єкта та подати йому повідомлення. Дуже важливо зробити це тоді, коли навколо немає сторонніх очей — я впевнена, ви розумієте, навіщо це потрібно.

— Так, звичайно, — відповів поліцейський. — Але будь ласка, покажіть мені якісь документи, що посвідчують вашу особу.

— Одну хвилинку, — сказала Мері, скинула з плечей рюкзак та почала порпатися там у пошуках гаманця. Серед речей, котрі вона взяла з шухляди в лабораторії, був і старий читацький квиток на ім'я Олівера Пейна. Вона витратила чверть години на те, щоб наклеїти на нього свою фотографію з паспорта, і тепер сподівалася, що він буде хоча би трохи схожим на справжній документ. Полісмен узяв ламіновану картку та пильно її оглянув.

— Доктор Олівія Пейн, — прочитав він. — Ви часом не знайомі з доктором Мері Мелоун?

— Так, звісно, — відповіла Мері. — Ми працюємо разом.

— А ви не знаєте, де вона наразі?

— Вдома, в ліжку — якщо в неї є бодай крихта здорового глузду. А що таке?

— Наскільки я знаю, відсьогодні вона вже не є вашим співробітником, і в мене є наказ в жодному випадку не дозволяти їй наближуватися до цього місця, а в разі, якщо вона таки спробує це зробити, негайно затримати її. Побачивши жінку, я, цілком природно, подумав, що ви могли бути нею — ви розумієте, що я маю на увазі? Вибачте, що потурбував вас, докторе Пейн.

— О, розумію, — промовила Мері Мелоун. Поліцейський ще раз подивився на квиток.

— Що ж, із вашими документами, здається, все гаразд, — сказав він та віддав картку Мері. Було видно, що він нервується й не проти поспілкуватися. Декілька секунд помовчавши, він спитав:

— А ви не знаєте, що там, під наметом?

— Особисто я цієї штуки не бачила, — відповіла жінка. — Саме тому мене сюди прислали.

— Так, розумію. Тож проходьте, докторе Пейн.

Чоловік відійшов убік та дозволив їй розшнурувати вхід до намету. Мері сподівалася, що він не помітить, як тремтять її руки. Притиснувши рюкзак до грудей, вона ступнула всередину. «Обдури охоронця», — гаразд, це вона зробила, але в неї й досі не було жодної здогадки про те, що вона побачить у наметі. Вона не дуже здивувалася б, побачивши місце археологічних розкопок, труп чи навіть метеорит, але досвід її попереднього життя нітрохи не підготував її до квадратного метра отвору в нікуди, що висів у повітрі, або до виду мовчазного сплячого міста біля моря, котре вона побачила, пройшовши крізь цей отвір.