Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Исторические детективы » Овернський клірик
Овернський клірик - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Овернський клірик

Электронная книга - «Овернський клірик». Краткое содержание книги:

Нелегка ж бо ноша випала на долю отця Гільйома та двох молодих ченців з абатства Сен-Дені — сам легат Його Святості в Королівстві Французькому доручає їм вельми ризиковану місію — розслідування низки дивних подій в окрузі Пам’є неподалік від Тулузи. А завдання у них і справді небезпечне, бо справі їхній протидіє сила-силенна факторів од загадкових демонів та благородних розбійників до катарів та самої Римської Курії.
Розв'язка роману «Овернський клірик» здатна здивувати навіть завзятих любителів фантастики, бо віртуозно виписаний містично-детективний сюжет історик за фахом Андрій Валентинов майстерно доповнив історичним тлом. Тож можемо вас запевнити — ця безпрограшна комбінація безсумнівно припаде до смаку кожному, хто тримає в руках цю книгу!
1 ... 92 93 94 95 96 97 98 99 100 ... 126
Перейти на страницу:

— Юрбою повалитися… налягти, — зауважив П’єр. — Ворота нести… винести.

— Як скажеш, Зу-Карнайне, — погодився Ансельм. — Ти в нас стратег.

— Ти цеє… — нормандець, схоже, образився. — Погані слова не дуже говори. Я теж погані слова знати! Мене матінка в дитинстві за слова по губах ляпати!

Ну що з ними робити? Хлопчаки! Але ж братові Петру всі двадцять сім буде.

— Брате Ансельме! — зітхнув я.

— А що? — безневинно моргнув той. — Стратег — це, брате Петре, значить — полководець. А Зу-Карнайн — великий герой, щоправда, сарацин.

— Сам ти сарацин бути, — буркнув анітрохи не заспокоєний П’єр.

— Зу-Карнайн — арабське прізвисько Олексісандра Македонського, — терпляче пояснив я. — А вам, брате Ансельме, я вуха накручу.

— Олександр Македонський? — П’єр, здається, не дуже повірив.

— Цілком правильно. Тож можеш особливо не ображатися. Про нього розказано в Корані.

Я примружив очі й почав повільно згадувати, на ходу перекладаючи напівзабуту арабську мову:

— Здається, так… «Вони запитують про Зу-Карнайна. Скажи: «Я прочитаю про нього спогади»… Ми зміцнили його на землі й дали йому до всього шлях, і пішов він одним шляхом. А коли він дійшов до заходу сонця, то побачив, що воно закочується в джерело смердюче».[46]

П’єр лякливо перехрестився, і я вирішив не спокушати більше наївного нормандця.

Свого часу ми добряче посперечалися з Імадеддіном, котрий тицяв мені під носа старий сувій, запевняючи, що Дворогий[47] — зовсім не Великий Олександр, а якийсь царьок племені химаритів з Ємену…

— А наш Олександр Пам’єнський, як видно, щось задумав, — Ансельм кивнув у бік замку. Я не встиг навіть глянути. Почувся крик сотень горлянок, і величезне юрмище кинулося вгору по схилу. Люди перестрибували через струмок, багато хто падав, на них навалювалися ті, хто біг позаду, й уже по тих, хто впав, наступні ряди перебігали улоговину. Перші з атакувальників досягли частоколу й на мить затрималися. Я зрозумів — вони бачать перед собою не похилі кілки, багато з яких згнили, інші ж давно лежать на землі, а неприступну перешкоду.

Але от перший, спираючись на плечі товаришів, підтягся, упав, на зміну йому полізли інші. Невдовзі авангард був уже за частоколом. Десятки рук вчепилися в колоди, розтягуючи їх і звільняючи прохід.

Поступово юрба рідшала. Більшість ще переходила струмок і вовтузилася біля колод.

Лише півсотні найпрудкіших, можливо, ті самі пастухи в хутряних куртках, що звикли до гір, завзято дерлися вгору. Я прикинув напрямок і похитав головою. Зопалу мало не половина піднімалася явно не туди — просто до підніжжя неприступних стін. Щонайбільше два десятки прямували до воріт. Але до них ще треба було дійти. Попереду — пастка, кам’яний коридор, приготований зумисне на такий випадок.

— Ансельме! — я обернувся до італійця. — Що в проході?

— Порожньо. Там нікого немає, — Ансельм торкнувся до моєї руки, потім знову вдивився й знизав плечима. — Як не дивися… На стінах воїни. Тобто, здається, що на стінах воїни. А там…

Я кивнув. Це явно неспроста. Очевидно, штурмувальники теж запідозрили недобре, оскільки сповільнили хід і почали зупинятися. І раптом здалеку долинув крик, його підхопили десятки голосів…

— Колоди! — Ансельм схопив мене за руку й різко видихнув:

— Отакої…

— Що там? — квапив я, жалкуючи, що навіть на мить не можу побачити те саме, що інші.

— Колоди котяться згори. Багато колод. Я не зрозумів, звідки вони могли взятися. Точніше, зрозумів, але…

Тим, хто на схилі, було не до роздумів.

Я уявив себе на їхньому місці — крута гора, підйом, що не крок — дедалі важчий, і раптом — величезні колоди, які з гуркотом котяться донизу. Страшно — навіть якщо знаєш, що очі брешуть.

Тепер уже кричали сотні голосів. Люди в долині, не відриваючись, стежили за тим, що відбувалося на схилі. А там штурм напевне добігав кінця. Авангард відступав — точніше, втікав, падаючи та чіпляючись за колючі кущі. Хтось, не втримавшись, покотився донизу, за ним — другий, третій… Натовп біля частоколу почав задкувати. Я зрозумів — перший порив минув. Тепер будь-який досвідчений вояк зрозуміє, що людей треба збирати, заспокоювати, й лише тоді…

Схоже, монсеньйор де Лоз теж знав цю нехитру премудрість. Схил швидко порожнів — юрба знову переходила струмок, поверталася в долину. Не вийшло — й не могло вийти. Навіть без колод.

вернуться

46

Коран. Сура 18. Печера. 82–84.

вернуться

47

Дворогий (Зу-Карнайн) — легендарний герой-полководець у східному фольклорі. Зазвичай асоціюється з Олександром Македонським. Можливе походження прізвиська пов’язують із портретом на монетах, де Олександра зображено в рогатому шоломі, атрибуті бога Амона.

1 ... 92 93 94 95 96 97 98 99 100 ... 126
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)